Ольгу я знаю вже дуже давно.

Після свого першого шлюбу, коли розлучилися з чоловіком, вона залишилася сама з маленьким сином на руках.

Мені було, щиро кажучи, дуже її шкода, на той час, всіх причин її розлучення я не знала на той час.

А вже через рік Ольга познайомилась з Петром.

Він, як я пам’ятаю, був старший за неї на 3 роки, красивий і дуже порядний, до речі, чоловік. Петро мав хороший власний бізнес і був досить забезпеченою людиною.

Її маленький син від першого шлюбу не був їм на заваді.

Петро ростив цього хлопчика, як свого власного рідного синочка, це бачили всі.

А вже через 5 років їхнього шлюбу в них з’явилася спільна дитина, теж синочок.

Данило був дуже хорошим батьком двох хлопчиків, не зважаючи на те, що лише один з них був його рідною дитиною, він ніколи не бачив різниці між ними і їх не ділив.

Але Ольга зовсім не була хорошою дружиною та турботливою мамою, на жаль.

Моя подруга дуже любила зустрічі друзів, часті походи по досить цікавих місцях, інші розваги. Любила проводити свій час весело. Чоловік гарно забезпечував сім’ю, тому Ольга нічим й не переймалася, особливо.

А сам Петро не так любив все це, як його дружина.

Але він не зачіпав її свободу, адже нічого поганого не бачив в тому, щоб дружина відпочила від буденного побуту та домашніх справ, щоб жила так, як подобається їй, адже шкодував дуже Ольгу, бо знав, що життя у неї не цукор було.

А потім, раптом виявилось, що Ольга йому зраджує. Спочатку, він подумав, що йому здалося, адже вона приходила додому і завжди ніби щебетала до нього, наче й нічого не сталося між ними і вона усім задоволена була.

Поки одного разу, Ольга знову повернулася додому дуже пізно. У цей момент сам Петро якраз стояв біля під’їзду.

Олена в цей вечір приїхала на таксі і довго не виходила з автомобіля.

Чоловік подруги зовсім не зрозумів, чому дружина так довго там сидить і не виходить. Підійшов ближче, заглянув усередину – а вона там була не сама, як виявилося.

На питання про зраду, вона спершу не зізнавалася, шукала якісь виправдання, мовляв, він помилився, а потім, що це вперше і зовсім не серйозно для неї, вона виправиться, дуже шкодує про свій вчинок.

Потім, сидячи на кухні, Ольга лише сказала: “Я зрадила тебе, але і не зрадила, бо хочу залишитися твоєю дружиною. Я завжди буду з тобою.”

Ольга була переконлива у своїх словах, і Петро відразу її пробачив.

Якось вона мені в дружній бесіді сказала, що її чоловік таки дуже складна людина, що смуток – його частий гість. Що їй варто великих зусиль вселяти йому впевненість і радість життя, хоч якийсь позитив. У такі моменти вони допізна сидять на кухні, багато розмовляють. А вранці – все добре.

Ольга, як я зрозуміла, майже не приховувала своїх походеньок до інших. Навіть я, людина, яка не дуже близька їхній сім’ї, періодично дізнавалася про її нехороші пригоди.

Мені це дуже не подобалось і завжди виникало питання до Петра, її чоловіка, чому він це дозволяє і чому мовчить, коли в нього під носом відбуваються подібні речі.

І такий стан справ тривав досить довго, на жаль.

Я вже менше стала з нею спілкуватися, адже вона дуже змінилася і мені не подобалося, що вона вчиняє так зі своїм чоловіком.

Ми всі звикли до цього розкладу, коли, як грім серед ясного неба для всіх, було їх розлучення. Навіть повірити не могли в те, що Петро зважився на це, адже він щиро кохав свою дружину.

Петро, на велике диво, відразу одружився вдруге, зустрів дуже гарну та добру жінку, як виявилося згодом.

Він меншого сина забрав до себе і згодом став татом ще й для дочки у новому шлюбі.

Його друга дружина – уособлення класичної жінки, працьовита, добра, мила, хоча не така красива, як його перша дружина, але хіба в цьому щастя.

Вона добре ладнає з його синами, як матір рідна ставиться до них.

Старший, син Катерини, незважаючи на те, що живе з матір’ю, часто і з задоволенням буває у новій сім’ї Петра, бачачи тепло повноцінної сім’ї.

Петро, наче, аж розцвів, в свої 45 він дуже добре виглядає, любить приймати гостей у своїй новій родині, дуже часто я бачу його радісного та постійно усміхненого.

А сама Ольга, як і раніше, живе з розмахом богемної особи – друзі, застілля, розваги, вечірки різні. На її обличчі – посмішка, але не справжня, вона наче награна, видно, що вона дуже шкодує, що втратила такого чоловіка.

Якось вона зателефонувала мені, плакала, сказала, що дуже сумує за Петром і хоче повернути його, адже такого доброго чоловіка їй більше не знайти, вона дуже просила, щоб я щось придумала і якось організувала їх зустріч.

Але я не знаю чи варто втручатися в сім’ю Петра? Мені і подругу шкода.

Але чи маю я право руйнувати сім’ю хорошого чоловіка заради подруги?

КІНЕЦЬ.