В мене досить таки маленька сім’я, складається всього з трьох осіб: я, мій чоловік і наш синочок.

Ось такий наш маленький, затишний світ, в якому знаходяться лише найрідніші люди.

Зате у нас величезна кількість рідні: рідний брат чоловіка та моя сестра Олена – вони обоє старші за нас.

Батьки чоловіка та моя мама.

Двоюрідні наші брати, сестри та їхні батьки: наші тітки і дядьки.

Загалом, якщо зібрати всіх до купи, то родина чималенька.

Всі ці наші родичі живуть в нашому місті або в нашій області, якби не так далеко від нас.

Колись, багато років поспіль, ми трималися всі разом, дуже дружили між собою.

Та, на жаль, останнім часом з половиною рідні ми стали гірше чужих людей, так склалося, що стосунки між нами не такі добрі, як були колись, та я не вважаю, що в цьому є моя вина чи Андрія.

Є в народі така приказка:

“Хочеш втратити свого друга – позич йому гроші!”.

Тільки у нас з моїм чоловіком Андрієм вийшло зовсім навпаки:

“Хочеш повністю зіпсувати стосунки зі своїм близьким родичем – просто відмов йому в грошах”.

Вся рідня у нас в основному прості і зовсім небагаті люди.

Чоловіки звичайними робочими працюють або в таксі, серед жінок багато домогосподарок, які іноді шукають різні підробітки, щоб заробити якусь копійку для сім’ї.

Тобто родина у нас звичайна, багатіїв в ній особливо немає.

А от ми з чоловіком не хотіли жити бідно, а вирішили шукати кращого життя, ми не хотіли рахувати кожну копійку, постійно економлячи на всьому.

А розуміли, що варто прагнути до кращого і робити все, що тільки можливо, все, що в твоїх силах і тоді життя буде в добробуті.

Андрій мій відкрив невеличкий магазин: побутові, господарські та садові товари.

Пішли трохи гроші до нас з цієї справи, причому хороші.

Звісно, правду кажучи це не величезні кошти, але для невеличкого бізнесу досить таки непогані, за рахунок яких ми можемо жити добре.

Прибуток довго чекати нам не довелося.

І тут ми почали часто чути прохання від своєї рідні:

“Дайте нам якусь суму в борг, скоро віддамо, маємо серйозну причину!”

Батькам нашим, звісно, важко відмовити, звичайно, але вони звертаються тільки в крайньому випадку, особливо мої свекри.

Вони самі нелегко працювали все своє життя, знають, як це – заробляти гроші і, як непросто той сімейний добробут дається, а тим паче у такий складний час.

Моя мама два рази просила в борг гроші у нас, але відразу ж віддавала в обіцяний термін, бо знала, хоч нам і ніяково було брати у неї гроші назад.

Але наші брати і сестрички це щось, вони тепер про нас ніколи не забувають, хоча раніше навіть і не згадували про нас.

У чоловіка мого рідний брат любить добре відпочити, при чому не дешево.

Але він не дуже часто щось просить у нас, звичайно: якщо він попросить гривень 500 і вчасно не віддасть, то відпрацює у нас вантажником, коли ми привозимо товар, з ним у нас зовсім ніяких питань не виникає.

А ось сестричка моя рідна – мама чотирьох дітей.

Рік тому, в 38 років вона стала мамою вчетверте і все на державу сподівається і на допомогу та підтримку інших людей та родини, адже вона виховує дітей, все на допомогу якусь розраховує – а раптом їм там манна небесна за дітей посиплеться?

Сестра моя Валентина постійно просить у мене гроші в борг, скаржиться, що її чоловік мало заробляє, а їй потрібно сім’ю забезпечити і дітей своїх годувати.

Ми з чоловіком гроші в борг сестрі завжди давали, як тільки могли, але вчасно вона не повертає ніколи, жодного разу так не було.

Валентина постійно скаржиться на життя, мовляв важко їй, гроші постійно десь зникають, скільки не дай, не тримаються.

А ми якось товар в магазин новий привезли, нам його забирати потрібно і заплатити за все.

Валентина то телефон не візьме, то говорить не зрозуміло що, аби виправдатися. Особливо мені це вже просто набридло:

“Пошкодуй дітей моїх, сестричко – вони ж твої племінники рідні твої, їм допомога твоя потрібна, мені їх на ноги ставити треба”.

Я все прекрасно розумію, але ж це її діти.

У мене є тільки син один, я розраховувала на свої сили!

Сестрі уся родина допомагає, вона вже звикла до цього і все сприймає як належне.

Постійно хтось з родини у нас просить з чоловіком, і ми сидимо ні з чим, чекаючи повернення грошей.

А тут я якось з подругою говорила і кажу, що мене вже втомили ці позички – ніби рідним людям і відмовити непросто.

Адже вони знають, що у нас магазин, значить гроші є, без копійки ми не сидимо, і це зрозуміло.

А коли позичиш, то ще й просити потрібно щоб віддали, так не зручно просити назад свої власні гроші, ще й ніхто вчасно не віддає.

А сестра взагалі віддає через раз.

А подруга порадила, щоб я навчилася говорити просто – “ні”.

І після того ми стали усім відмовляти – мовляв, гроші є, але позичати ми нікому нічого не будемо, бо втомилися гроші чекати назад, ще й просити доводиться.

Ось так позич родині гроші, а потім вони то телефон не беруть, то минають тебе десятою дорогою, то ще щось вигадують, як їм важко і просять ще трохи почекати.

Загалом, в результаті, усі стають потім ще й не задоволені чимось.

Відтоді родина відвертається від нас, усі ображаються.

А найбільше прикро через те, що вже давно забулося ними, скільки добра ми з чоловіком зробили для своєї рідні.

Ми і помиритися хочемо з родичами, адже хочеться мати хороші родинні стосунки, але родичів у нас, виходить,  цікавлять лише гроші.

Як нам бути, щоб і з родиною не сваритися і гроші свої, щоб залишилися в нас?

Що не дамо в борг родині, бо дуже просять, часи складні, але лишаємося винні в усьому. І так недобре, і так не добре.

Як зробити правильний вибір?

КІНЕЦЬ.