Василь Степанович став навшпиньки і зазирнув у вікно. Його дружина, Людмила Ігорівна, стелила постіль.

Вона акуратно розгладила простирадло, збила подушки, трохи задумалася і дістала одну ковдру.

– Не чекає мене, – пробурмотів чоловік. – І телевізор галасує. Адже знає ж, що не люблю гучний звук. І дивиться щось погане.

Світло у вікні згасло. Василь Степанович сів на ґанок і почав чекати. Дворовий пес Барсик уткнувся в коліна своїм мокрим носом і важко зітхнув.

– Тобі добре, – чоловік погладив його. – Тебе люблять, годують, з хати не виставляють.

Пес віддано глянув на господаря і, тихенько гавкнувши, лизнув йому руку.

– Здається, заснула, – Василь Степанович глянув на годинник. – Можна йти. А ти, – він глянув на Барсика і помахав пальцем. – Поводься тихо.

Чоловік смикнув двері.

– От розтяпа, – пробурмотів він, хитаючи головою. – Знову забула замкнути. А якщо залізе хтось?

Василь Степанович дуже обережно, щоб не наробити галасу, почав пробиратися до хати. Шлях його лежав у бік кухні. Призом, нічної вилазки був заповітний холодильник. Цілий день з відкритого вікна кухні долинали чарівні аромати свіжозвареного борщу та теплий запах пиріжків.

У животі у чоловіка бурчало і він постійно ковтав слинки…

…Чорна смуга настала для Василя Степановича раптово в особі його тещі. Але чоловік сприйняв її приїзд філософськи.

– Тиждень пролетить швидко, – розсудив він. – А тестю так само перепочинок потрібен.

Перші чотири дні він покірно зносив усі її причіпки, стійко їв правильну та корисну їжу. Але на п’ятий день трапилася неприємність. Почалося з того, що до нього зайшов його дружок Сергій.

– Дні рахую, – поскаржився Василь Степанович своєму другові. – Набридла ця стара мені. Суне свій цікавий ніс усюди. А Люда моя, про мене забула. Стрибає перед нею: – “Мамо! Мамо!” І чого їй вдома не сидиться? Тьху, – сказав чоловік. – Неприємно!

Але найгірше було те, що в цей час Людмила Ігорівна та її мама знаходилися недалеко, за кущем смородини, і все чудово чули. Ось тут і почалося!

Теща, зі сльозами на очах, вирушила додому. А його дружина закотила грандіозну сварку. Підсумок – Людмила Ігорівна залишилася в хаті, а Василь Степанович, зі словами:

– Все! Розлучення! – переселився в сарай.

Жити там, без телевізора та гарячої їжі ясно, що не солодко. Але чоловік усі поневіряння та негаразди переносив стійко.

Що довше Василь Степанович перебував у вигнанні, то думка про розлучення поступово танула. Він і радий був помиритися з дружиною, але впертість і гордість не давали йому це зробити. Та й Людмила Ігорівна, на диво, не поспішала до примирення…

…Кухня Василя Степановича зустріла непроглядною темрявою. Чоловік на дотик пробирався до заповітної мети, до холодильника. Залишилося тільки обігнути стіл, і довгоочікувана їжа може швидко опинитися у нього.

Але на його шляху опинився не засунута під стіл табуретка, яка із гуркотом перекинулася на підлогу.

Від несподіванки чоловік схопився за стіл, але його рука опинилася в якійсь в’язкій рідині. Василь Степанович обсмикнув руку, зачепив тазик на столі. Тазик перекинувся і весь вміст, разом із ємністю, видаючи чавкаючі і гримлячі звуки, вивалилося на нього.

Злякавшись, Василь Степанович зробив крок, послизнувся й опинився на підлозі.

Раптом засвітилося світло. Василь Степанович глянув у бік дверей і застиг від побаченого.

У дверях стояла Людмила Ігорівна. Вона грізно, підперши руки в боки, дивилася на чоловіка.

– Я… Я все приберу, – промимрив Василь Степанович. – Це що?

– Варення варила, – кивнула жінка, розвернулась і вийшла з кухні.

До ранку Василь Степанович був зайнятий. Він прибрав на кухні, виправ на подвір’ї, у тазику, свій одяг, помився в літньому душі.

Коли зійшло сонечко, чоловік узяв відро і зібрав вишню. Потім тихенько вислизнув із двору і вирушив до автобусної зупинки.

До сусіднього села Василь Степанович дістався ще до полудня. Купивши в магазинчику ігристого і дорогий тортик, чоловік зайшов у будинок до батьків дружини.

– Я миритися, – промимрив Василь Степанович, зам’явшись біля порога. – Недолугий я, повипендрюватися перед дружком захотілося… А сам я так не думаю. Вибачте ви мене, заради Христа. Може, ми зараз усі разом до нас у гості поїдемо?

Теща ласкаво посміхнулася до нього…

КІНЕЦЬ.