Василь вже не раз натякав мені за дитину, але збираючи за ним шкарпетки і миючи посуд, я вкотре переконуюсь, що він ще сам не доріс до такого статусу.

А одного дня на моєму порозі постала моя потенційна свекруха. Василь чекав її, як спасіння, хоча я довго в це не могла повірити. “Зрозумій, ми жінки і повинні дбати за своїх чоловіків. Во я зі своїм Степаном так живу і нічого. Така наша доля, нічого не поробиш”. Вона пішла, а я задумалась.

Мій хлопець хоче створити сім’ю. Але він не розуміє, що жити з ним – це все одно, що мати дитину, яку неможливо виховати.

Жити разом з чоловіком, чи хлопцем, як в моєму випадку, не легко. У цьому я переконалася в той момент, коли мій хлопець почав говорити про дитину, а сам в той час навіть посуд помити за собою не може.

Ми з Василем живемо разом кілька років. Ми познайомилися на роботі, Ні у Василя ні у мене не було раніше шлюбу. Ми любимо проводити час разом і маємо багато спільного.

Близько чотирьох років тому, перед тим, як ми з’їхалися, Василь сказав мені, що він хотів би мати дітей. Я нічого на це не сказала.

Зрештою, я також вже в такому віці, що пора би вже ставати мамою. Виходячи з цього, ми домовилися з’їхати і подивитися, як підуть справи. Я не знала, чого насправді чекати від Василя.

Спочатку Василь намагався мені вгодити, і я вірила, що так буде й надалі, і я намалювала в голові картину того, як ми будемо жити разом, як сім’я, і як це буде красиво. Але через кілька місяців все почало змінюватися досить швидко.

Я ходила по квартирі, збираючи одяг і шкарпетки, тому що Василь не міг прибрати за собою. Просто він очікував, що в нього ще є мати, яка прийде до нього і зробить для нього все. Я вам чесно признаюся, я до кінця не могла повірити що це справді так і є… я не вірила, що чоловіки можуть так поводитися.

Коли до нас приїхала моя потенційна майбутня свекруха, я лише слухала, як я маю доглядати за її хлопчиком і що чоловіки самі нічого не можуть зробити, бо так в неї з чоловіком, і загалом, така доля кожної жінки. Я закочувала очі, бо розуміла, що ніколи не стану “мамою” для свого чоловіка.

А нещодавно Василь знову сказав мені, що хотів би вже стати батьком. Я не вірила, що він не бачить, як багато я роблю, і яким некомпетентним він буде, як батько.

“Як ти збираєшся виховувати дитину, якщо ти сам не можеш попіклуватися про себе? Ти навіть шкарпетки за собою не прибираєш”, – дорікнула я йому.

Звичайно, Василь почувався скривдженим і ображеним. Він вийшов із кімнати, залишивши за собою неприбраний посуд і грюкнувши за собою дверима, як мала дитина. Я сиділа у вітальні і не могла повірити своїм очам. Потім, звісно, ​​я встала і прибрала за ним, бо не хотіла знаходитись в цьому безладі.

Зараз Василь трішки змінився. Схоже, він зрозумів, що доглядати за дитиною буде нелегко, і якщо він цього хоче, він повинен довести, що у нього є те, що потрібно. Але мені цікаво, чи впорається він із цим. Я не хочу зануритися в материнство в той час, поки мій чоловік просто клацає пультом на дивані.

А що б ви мені порадили? Чи змінюються з часом такі чоловіки?

Джерело