Олег відчинив двері до будинку і здивувався, побачивши на порозі свого сина Василя.

– Я приїхав відпочити, – сказав Василь матері, – а якщо тобі потрібна буде допомога, скажи мені. Я із задоволенням попрацюю! Марія, дружина Олега, засміялася з пропозиції Василя і щось йому сказала.

Тут Василь раптом підвівся з-за столу і вибіг надвір, схопивши з гачка свою куртку. Олег спитав дружину: – Що ти сказала синові? Чому він засмутився? Марія поклала на стіл вафельний рушник і сіла навпроти чоловіка.

– У тебе спина слабка, а скоро треба садити на городі. Тому я просто попросила його допомогти із теплицею.

– Допомогти?! – Обурено сказав Олег, – він працює на двох роботах, щоб платити за квартиру. Ти гадаєш, це легко? Ми збудували цей будинок сорок років тому за допомогою всіх наших родичів.

Нині їм не легше, ніж нам тоді, Маріє! У будівництві будинку брало участь майже все село, приїжджали помічники з інших районів. Було весело, після важкого робочого дня вони разом вечеряли та слухали музику.

Олег сказав Марії: – Діти виросли і розлетілися своїми домівками, а помічників, як ми, вони не виростили. Я покликав його відпочивати, ось хай і відпочиває. Ми поспішали здобути знання, бо знали, що з дипломом та верстатом можна працювати на одному підприємстві до пенсії.

А зараз нашим онукам, можливо, доведеться освоювати дві-три, а то й більше професій і часто міняти роботу, щоби пристосуватися до вимог сучасного світу. Повернувшись додому після недовгої прогулянки, Василь сказав: – Я хотів відпочити, чи перезарядитися. Ми всі кудись біжимо.

На роботі завжди завал, багато роботи. Діти слабкі, шум, я не можу глибоко зітхнути, втомився, батьку, – по очах хлопця було видно, що він ледве тримається, щоб не впасти від утоми.

– Я розумію, синку. Тому не ображайся на матір. Вона хоче якнайкраще, але не завжди правильно розставляє пріоритети. Сорок років вона все крутила і вирощувала тоннами, думає, всі повинні наслідувати її приклад. Чоловіки вирішили, що Василь приїде разом із дітьми наступними вихідними.

Сестра Василя теж пообіцяла приїхати, і вихідні обіцяли бути веселими. Через тиждень Василій із сім’єю приїхав до батьків. Будинок і двір, що багато побачив за свої сорок років, гули.

У городі кипіла робота, на сковороді шипіли млинці, а діти почали тягати зі столу пиріжки з яйцем та зеленою цибулею. Прибували помічники, і всі разом вони працювали над виконанням поставлених завдань, не відчуваючи жодної втоми.

КІНЕЦЬ.