Віра безжально витягала з шафи речі свого чоловіка, складаючи їх у купу, а потім ще й допомогла йому чемно, але твердо спакувати валізи. Вона вже все вирішила для себе – зраднику прощення не буде.

Василь стояв у дверях, дивився на дружину, з якою прожив два десятки років, і розумів, що цього разу вона не жартує. Втрата била по ньому болючіше, ніж він міг уявити. І саме зараз він нарешті усвідомив: ніхто і ніколи не був йому таким дорогим, як Вірочка.

Жодна інша жінка і близько не зрівнялася з нею.

Василь завжди був добрим чоловіком і вмів заробляти гроші. Жадібності за ним ніхто не помічав – навпаки, він часто балував дружину дорогими подарунками: то норкову шубу купить, то сережки з діамантами.

Коли друзі запитували, навіщо він так розкошує для дружини, Василь лише посміхався:

– А для чого я тоді гроші заробляю? Дружина в мене найкраща, і має виглядати відповідно.

Віра ніколи цього не вимагала, але, звісно, їй було приємно, що він так дбає. Вона й сама чула, що деякі знайомі Василя витрачаються на дорогі подарунки, але не для своїх дружин, а для сторонніх жінок.

Жили вони забезпечено: Василь збудував просторий будинок, купив дві машини, не відмовляв ні Вірі, ні їхнім двом донькам-студенткам у жодних потребах.

Він не бігав за пригодами, але одного дня «щастя» саме його знайшло. До сорока років Василь набрав зайву вагу і вирішив піти в спортзал. Там його й помітила молода приваблива дівчина. Вона швидко оцінила його зовнішні ознаки достатку – дорога машина, масивний золотий ланцюг, новенький телефон. Вероніка, так її звали, вирішила діяти.

Василь і не встиг озирнутися, як опинився в її обіймах. Вона була на 13 років молодша, і її зовсім не хвилювало, що він одружений і має двох дорослих дітей.

Вероніка вірила, що зможе забрати його з родини. Коли ж зрозуміла, що справа нелегка, виклала останній козир: оголосила, що чекає від нього дитину.

Василь розгубився. Дитина – це не дрібниця. Він ходив похмурий, ламав голову, як вийти з ситуації.

Віра дізналася про все останньою. Спершу не повірила чуткам, вирішила дочекатися чоловіка з роботи та поговорити відверто. Вона була впевнена, що це якась прикра помилка.

Та коли Василь сам зізнався, Віра навіть не дала собі часу на роздуми – почала збирати йому речі й вигнала з дому.

Доньки стали на мамин бік і також не змогли пробачити батькові зради.

Василь пішов з валізами, але не до Вероніки – оселився прямо в офісі. Своїй «коханій» він сказав, що спершу потрібно зробити тест на батьківство. Почувши це, Вероніка зникла з його життя. Вочевидь, вона зрозуміла, що програла.

Віра довго не підпускала чоловіка до себе, хоч він час від часу заходив забрати якісь речі. При розлученні більша частина майна залишилася їй. Та Василь не пручався – після втрати Віри йому здавалося, що інше вже не має цінності.

Незабаром наближався ювілей Віриної мами. Віра попросила Василя поїхати з нею в село, бо мама нічого не знала про їхнє розлучення. Вона не хотіла засмучувати жінку, яка мала слабке серце.

Василь одразу погодився. Можливо, десь у глибині душі він відчув: це шанс повернути довіру дружини.

За святковим столом зібралося багато гостей. Василь першим попросив слово, щоб виголосити тост. Він побажав іменинниці міцного здоров’я та довгих років життя, а потім подякував за те, що вона подарувала йому таку чудову дружину.

Його слова були щирими, і кілька присутніх непомітно змахнули сльозу. Того дня Віра вперше після зради відчула, що може пробачити.

Дорогою додому вони вже сиділи поруч, як колись, і говорили без напруження. Віра вирішила, що так, Василь серйозно оступився, але втратити доброго чоловіка через одну помилку – не наймудріше рішення.

Як кажуть, хто з нас без гріха. А пробачити й зберегти сім’ю – це теж велика мудрість.