Василь з полегшенням відкинувся на сидіння таксі. Все, він їде додому після важкого та нудного робочого дня. В голові не залишилося жодної думки, хотілося ось так сидіти, заплющивши очі, і насолоджуватися тишею.

От якби його потім не будили, а на руках віднесли прямо в ліжечко, було б взагалі чудово, але такої послуги таксі поки не передбачили. Та й дружина навряд чи оцінить, якщо Василя принесе додому якийсь чоловік.

Відчуваючи, що він засинає, Василь прийняв стійкішу позу і розліпив очі. Сонно поморгавши, він уп’явся у вікно, намагаючись зібрати думки в купу. Кілька хвилин Василь бездумно розглядав вулиці, що проносяться за вікном, а в його душі почали зріти погані підозри. Вони їхали не туди.

Василь чудово пам’ятав дорогу від роботи до будинку і міг із заплющеними очима по поворотах і світлофорах зрозуміти, як скоро буде вдома.   А тепер тут йшли зовсім інші вулиці, на які вони не могли потрапити, навіть якщо робили крюк та об’їжджали пробку.

Василь внутрішньо підібрався і став уважно стежити за водієм, радіючи, що сів на заднє сидіння. Для зручності стеження він перемістився за крісло водія, звідки, якщо що, його буде проблематично дістати.

Погляди водія, які було видно у дзеркало заднього виду, Василю дуже не сподобалися. Занадто часто таксист звертав увагу на свого пасажира. А ще водій мовчав, що було також дуже підозріло.

Василь намагався зрозуміти, куди його везуть і що у зв’язку із цим робити. Вистрибнути з машини на повному ході? Ні, не варіант, потім його не зберуть, Вамиль таки менеджер, а не каскадер. І як на зло жодного червоного світлофора на шляху.

Дзвонити до поліції? Дружині? Рятувальникам? Мамі? Найефективніше, звичайно, дружині, але її не хотілося зайвий раз хвилювати. Залишалася боязка надія, що все ще обійдеться. Але таксі продовжувало їхати якимось невідомим для Василя маршрутом. Точно! Його хочуть вивезти з міста, щоб викрасти та вимагати потім викуп.

Ця думка чомусь здалася Василю дуже розумною. Мама часто казала, що в нього зарозумілість, але сам Василь так не думав.

Василь уявляв вже себе у якомусь підвалі, де його несмачно годуватимуть, а дружині відправлятимуть ґудзики з його піджака, щоб вона швидше збирала викуп. Від цієї думки він тихенько заскулив, але водій це помітив і кинув на Василя насторожений погляд.

За вікном пішли якісь дерева, які Василь прийняв за лісосмугу, хоча за фактом це був звичайний міський парк.

Василь акуратно смикав ручку дверцят, вона була заблокована, і знову він лов підозрілий погляд водія.

– Він зрозумів, що я здогадався! – промайнула думка в голові Василя, і паніка посилилася.

Василь точно вирішив, що просто так не здасться. Він згадав усе, чого його вчив тренер у ті два заняття карате, які Василь відвідав у першому класі.

Не знаючи, яким буде результат поїздки, Василь сидів і писав повідомлення своїй дружині. Воно було таким зворушливим, що Василь сам пустив скупу чоловічу сльозу і голосно шморгнув носом, заробивши ще один косий погляд від водія.

Це Василя якось протверезило. Він втер носа рукавом піджака і насупився, внутрішньо готовий до всього, що приготувала йому доля.

Раптом вони в’їхали в якесь подвір’я, машина зупинилася, і Василь почув заповітне клацання розблокованих дверей.

– Це мій шанс! – вирішив Василь і що було сил рвонув з машини. Старт вийшов низький, тому частину шляху Василь пройшов рачки, але потім еволюціонував і побіг далі вже на двох ногах.

Відбігши на достатню відстань, Василь озирнувся. Його ніхто не переслідував, та й машини таксиста теж не було у дворі. Василь сперся на стіну будинку і намагався перевести подих. Таких забігів він не мав приблизно ніколи.

– Вася? – почув він дуже здивований голос.

Василь різко повернувся і побачив свою дружину, яка стояла і з подивом дивилася на чоловіка, який прилип до стіни.

– А ти що тут робиш? Тебе теж викрали? – тільки й зміг запитати Василь.

– Ти головою поїхав? Ми тут тепер живемо! – дружина уважно подивилася Василю в очі і навіть помацала його чоло на предмет температури.

І тут Василь згадав, що минулими вихідними вони нарешті переїхали до своєї квартири, яка знаходиться в іншій частині міста.

Знаючи свою забудькуватість,  Василь ще в п’ятницю поміняв адресу “Дім” у додатку таксі, про що благополучно і забув. Йому стало дуже соромно перед таксистом, тепер він розумів, як дивно виглядав усю дорогу. Добре, хоч Василь істерику йому не закотив і битися не поліз.

– Мда, треба пігулки для пам’яті попити, нагадай, будь ласка, – Василь простяг дружині руку і вони разом пішли до їхньої нової квартири.

КІНЕЦЬ.