У мене є близька подруга, разом із другого класу, усі шкільні роки за однією партою просиділи. Зараз, щоправда, вступили до різних вишів, але все одно зустрічаємося дуже часто, разом проводимо час, їздимо відпочивати.

Єдине, що порушує нашу ідилію, – це чоловіки, які в нашій компанії чомусь не затримуються. Справа все в тому, що подруга надто прискіпливо ставиться до чоловіків, причому, не тільки до своїх, але і до моїх.

Варто тільки комусь з’явитися на горизонті, одразу починається потік критики. То кривий, то тупий, то невихований або, навпаки, надто настирливий. Ще й знаходить такі аргументи, що мимоволі починаєш замислюватися, а може вона має рацію, з боку видно.

І так щоразу з ким би я не починала зустрічатися, всі чоловіки, на думку подруги, не варті мене. І так емоційно вона мені це доводить, з таким запалом, що я вже починаю замислюватися, можливо, справа і не в чоловіках зовсім, а з якоїсь іншої причини.

Мені трохи ніяково про це писати, але ми з подругою з дитинства іноді спимо в одному ліжку, можемо разом ванну прийняти і не соромимося переодягатися одна при одній.

Одного разу напилися ігристого і почали цілуватися, щоправда, наступного дня намагалися про це не згадувати. От я й думаю, можливо, вона мене просто ревнує, і весь негатив до моїх наречених ґрунтується на особистих мотивах?

Я не думаю, що подруга бачить у мені потенційну коханку, просто я для неї власність, якою вона не хоче ні з ким ділитися. Цікаво, чи має рацію я, чи тут справа в чомусь іншому?

КІНЕЦЬ.