Я заміжня вже десять років. Живемо з чоловіком в іпотечній двійці. Виплачуємо кредит. Дітей наро джувати поки що не наважуємося. Хочемо спершу на ноги твердо встати.

У мене є брат. Так само одружений. Мешкають у своїй однокімнатній квартирі. Брат працює на двох роботах, та плюс до цього бере підробіток. Його дружина Люда не працює.

Тільки наро джує зі скорострільністю кролиці. У них вже три дитини, вона ваrітна четвертою і планує п’яту. Окрім дітей, вони ще й набрали кредитів на різноманітну побутову техніку.

Ми із чоловіком часто допомагаємо їм. То грошима, то продуктами. Іноді Людмила наха бніє і не просити, а вимагає чогось.

Тоді доводиться спускати її з неба на землю і відмовляти. Вони з братом, звичайно, обра жаються, але за кілька тижнів знову звертаються з черговим проханням. Але остання її вимога-це було взагалі щось надзвичайне.

– Так як у тебе з чоловіком дітей немає, а в нас скоро буде четверо, то ви маєте віддати нам свою квартиру. – заявила Людмила.

– А ми куди? До вашої однокімнатної?

– Розгубившись від такого боже вільного марення запитала я.

– Ще чого. Ми до неї мешканців пустимо. А ви собі квартиру винаймете-впевнено сказала вона.

– Тобто ми за вас і іпотеку платитимемо, і за квартиру, що орендується?

– Звісно. Коли квартиру звільните?

– Тобі, Людо, не в полоrовий будинок, тобі в nсихліkарню треба. Пішла геть із моєї квартири. – Тоді я зараз піду і позбу дуся дитини.

А ви нуватцем будеш ти-заявила вона, покидаючи мій будинок.

І зробила. В той же день. Підпільно. На третьому місяці ваrітності.

Ліkарі ледь відкачали її. А о другій годині ночі з’єднання єднання явився мій брат і накинувся зі зви нуваченнями. Мій чоловік одразу ж скрутивши його, і спитав мене, що сталося.

Я розповіла йому. Чоловік кілька разів занурив брата головою в холодну воду, щоб остиг, і виштовхнув його з квартири. З того часу я не маю брата.

КІНЕЦЬ.