– Михайле, ти тільки подивися!

– Марина тримала в руках велику листівку, яку щойно витягла з їх поштової скриньки. Її очі сяяли від радості і здивування.

– Це якесь запрошення на весілля! Уявляєш?

Чоловік підійшов ближче до неї, щоб побачити листівку.

Вона була прикрашена золотими візерунками та яскравими квітами, а всередині було написано:

“Дорогі Михайло та Марина! Ми раді запросити вас на наше весілля, яке відбудеться у Києві. Чекаємо дуже на вас!”

Далі там була вказана адреса конкретного РАЦСу, в якому мала відбутися реєстрація їх шлюбу.

– Ого, яка красива листівка, ніколи не бачила таку!

– Марина покрутила в руках запрошення.

– Андрій одружується.

Андрій – двоюрідний брат Михайла, який завжди був серйозним хлопцем, нарешті вирішив створити сім’ю.

– Уявляєш? У столиці буде святкувати весілля своє! – радісно промовила Марина.

– Ми поїдемо? Тільки не відмовляйся, я дуже хочу, до того ж, побачити Київ.

Михайло з усмішкою подивився на дружину і задумливо поглянув в далечінь.

Грошей вони особливо не мали, бідово, щиро кажучи жили в селі.

– Ну що ж, це буде для нас чудова нагода з’їздити до столиці, тим паче ти дуже хотіла цього, – сказав чоловік.

– Треба купити їм добрий подарунок, щоб ми не виглядали бідними родичами. І квитки, і готель теж забронювати потрібно, – занепокоїлася Марина.

– Значить, нам доведеться позичити гроші, – Михайло знизав плечима.

– Та й економити будемо довго, але воно варте того.

Наступні кілька тижнів пролетіли непомітно. Марина та Михайло збирали гроші на поїздку, позичали у друзів, економили на всьому на чому лише могли.

Нарешті, вони змогли купити квиток на поїзд до столиці та забронювали номер у недорогому готелі неподалік ресторану, де мало відбуватися весілля у їх родичів.

Подарунок теж вдалося вибрати – якісна кавоварка, адже в місті всі каву люблять, яка коштувала їм дуже дорого.

Подружжя упакувало ту кавоварку в гарну коробку і вирушило в дорогу.

Поїздка до столиці пройшла спокійно і незабаром вони опинились в Києві.

Готель виявився скромнішим, ніж вони очікували, хоча заплатили за нього чимало, але головне, що він був недалеко від місця весілля їхнього родича.

Ранок весілля видався сонячним та теплим. Михайло й Марина встали рано, щоб встигнути підготуватися.

Марина одягла свою найкращу сукню, а Михайло – костюм, який купив спеціально для цього випадку. Дуже не хотіли виглядати бідно перед столичними родичами.

Подружжя вийшли з готелю та попрямували до місця зустрічі гостей.

Коли вони прибули, їх зустрів Андрій, який виглядав схвильованим, але щасливим.

– Вітаю вас! Радий, що ви приїхали! – Сказав він, підійшовши ближче до родини. – Все готово, скоро поїдемо спочатку до мене, а потім до нареченої. Ідіть поки що до всіх.

Михайло з Мариною вручили йому подарунок приєдналися до інших гостей, які теж з нетерпінням чекали на святковий автобус.

Невдовзі він таки під’їхав, і всі відразу почали сідати у нього. Але, коли вже черга дійшла до самих Михайла з Мариною, водій автобуса похитав головою:

– Вибачте, але місць більше немає у мене. Вам доведеться собі просто взяти таксі.

Михайло і Марина переглянулися між собою.

Вони не очікували такого повороту подій, але вирішили не засмучуватися.

– Нічого страшного в цьому немає, – сказала Марина чоловікові, намагаючись здаватися бадьорою. – Наймемо таксі, нічого не вдієш.

І, хоча це для них були чималі гроші, на додачу, до всіх тих витрат, подружжя таки спіймало машину і доїхало до будинку нареченого.

Там уже панували веселощі, гості гомоніли. Андрій зі своїми друзями галасливо святкував весілля.

Марина та Михайло відразу приєдналися до них, проте почували себе трохи ніяково.

Після цього вони знову взяли таксі та поїхали до нареченої. Там ситуація повторилася: багато гостей, сміх, розмови, а вони – ніби чужі.

Зрештою, після цього всі зібралися у РАЦСі. Церемонія пройшла швидко та красиво.

Молодята обмінялися обручками, сказали один одному “так”, а всі гості стали аплодувати. Усі були щасливі та веселі.

Коли церемонія закінчилася, Андрій несподівано голосно оголосив, що частина гостей вирушає далі святкувати до ресторану на орендованих ним автомобілях.

Інші, включаючи Михайла та Марину, залишилися з нерозумінням стояти на вулиці, біля РАГСу.

Один із організаторів, помітивши їхнє х=здивування, підійшов до подружжя і спокійно сказав:

– Вибачте, але на вас місць у транспорті немає. Ви можете поїхати на машинах або на таксі.

Михайло і Марина знову переглянулися між собою. Вони вже витратили чимало грошей на таксі, і тепер їм треба було знову їхати до ресторану самостійно.

Однак тут сталося щось несподіване. Коли вже вони були налаштовані викликати машину, до родичів підійшов сам Андрій:

– Вам у ресторані робити нічого. На вас місця не було розраховано, вибачте. Весілля для вас тут і закінчується вже. Ми з дружиною дякуємо вам за те, що ви поділили з ними цей пам’ятний для нас день і за подарунок ваш дякуємо.

Михайло і Марина від подиву не знали що й сказати. Подружжя перебувало у великому нерозуміння від почутого від родича.

Вони ж стільки проїхали з села, щоб побути на цьому весіллі в столиці, орендували готель, на таксі багато витратили коштів, подарунок купили дорогий, а тепер їх просто відправляли додому, хоча решта гостей святкувати пішло.

Михайло мовчки взяв Марину під руку, і вони вирушили до метро, ​​щоб дістатися готелю.

Тепер їм поспішати не було куди. Голодні і втомлені вони повернулося до свого номера в готелі.

Залишок вечора вони мовчки сиділи в номері, кожен думав про своє.

– Грошей шкода, якщо чесно, – зітхнула Марина. – Стільки витратили незрозуміло на що.

– Та вже. Я ніяк не очікував такого прийому, ніколи й подумати не міг, що Андрій здатен на таке, – сумним голосом нарікав Михайло. – Може, проведемо два дні, що залишилися, з користю, погуляємо в Києві? Не сидіти ж у номері тепер постійно нам.

Дружина погодилася із пропозицією чоловіка, і наступного дня вони вирушили на прогулянки.

Два дні пролетіли дуже швидко, вони провели ці дні з цікавістю і відвідали багато красивих місць.

Після повернення Михайло і Марина намагалися забути про неприємності, пов’язані з весіллям Андрія.

Однак спогади все одно періодично виринали в розмовах між ними.

Щоразу, коли мова заходила про ту поїздку на весілля, вони зітхали обоє і намагалися відволіктися на інші теми.

Минуло кілька місяців, і одного вечора, коли вони обідали на кухні, у двері хтось постукав до них.

Відкривши, Михайло на подвір’ї побачив перед собою листоношу, який простяг йому конверт.

Чоловік розкрив його і виявив там три тисячі гривень. Усередині також лежав лист, написаний рукою Андрія.

Він писав про те, що відчуває провину за те, що сталося на весіллі, мовляв, так негарно себе повів, і хоче компенсувати витрати, пов’язані з поїздкою.

Крім того, він вибачався за свою поведінку, писав що дуже шкодує про все.

– Цікаво виходить, – промимрив Михайло, передаючи листа дружині. – Він вирішив, що, з його вини, ми витратили три тисячі гривень.

– Знаєш, нехай це все залишиться просто на його совісті. Але що нам зробити з цими грошима? Можливо, просто повернути йому? Чи краще взяти і хоч трохи віддати борг? Не хочу мати нічого спільного з цим родичем, – сумно сказала дружина.

А чоловік їх не хоче брати, мовляв, потрібно мати гордість і повернути їх назад. Але як тут вірно зробити? Ви б взяли ці гроші?

Джерело