Валентина та Люда колись були дружними сусідками в молодості, які балакали у дворі, сидячи на лавці, або спілкувалися, розвішуючи білизну на мотузках.

Валентина була заміжня за Андрієм, який мав лагідний характер і завжди слухав дружину.

З іншого боку, Люда була бібліотекарем, і Андрій симпатизував їй, часто відвідуючи бібліотеку, щоб поговорити про літературу. Однак поповзли чутки про те, що Андрій небайдужий до Люди, що викликало у Валентини ревнощі.

Вона жартома дорікала Андрію за його часті відвідування бібліотеки і врешті-решт обра жалася на нього. Андрій не відповідав на її закиди, і їхні стосунки зіnсувалися, залишивши в серці Валентину обра зу на Люду.

Андрій продовжував відвідувати бібліотеку, відзначався на всіх бібліотечних заходах та допомагаючи прикрашати читальний зал, а рев нощі Валентини позначалися на їхньому сімейному житті. Вона перестала звертати увагу на чоловіка і часто влаштовувала невеликі витівки, щоб «віддячити» йому.

Але Андрія не бентежила її поведінка, він продовжував читати книги та дивитися фільми. Напередодні Жіночого дня Андрій вирушив до бібліотеки, щоб привітати Люду, вручивши їй квіти та подякувавши за працю та турботу про читачів.

За тиждень Андрій захво рів, а ще за рік по мер. Валентина регулярно відвідувала моrилу чоловіка, садила квіти та оплакувала його ранню сме рть.

Якось вона побачила Люду на могилі чоловіка – і здивувалася. Вони сиділи мовчки і жодного слова не сказали про Андрія.

Їхні стосунки поступово налагоджувалися, і вони почали спілкуватися як і раніше, обговорюючи ціни в магазинах та новинки на ринку. Вони ніколи не говорили про Андрія, і їхні минулі ревнощі здавалися дрібними і смішними.

Вони йшли далі по життю і не зациклювалися на минулому, вирішивши запам’ятати Андрія доброю людиною та люблячим чоловіком.

КІНЕЦЬ.