Валя стояла біля плити, помішуючи в каструлі кашу, коли з відчиненого вікна до кімнати прилетів маленький камінчик. Вона підскочила від несподіванки, але потім помітила прикріплену до каменю записку. Розгорнувши листочок, Валя прочитала: “Побачення, 7 вечора біля сільської річки”.

Хто міг так оригінально покликати її побачити? У голові промайнули обличчя друзів та знайомих, але ніхто з них, здавалося, не міг зробити такий романтичний жест.

Увечері Валя попрямувала до річки.

Вона була одягнена в просту літню сукню, волосся вільно спадало на плечі. Наближаючись до місця, вона помітила фігуру чоловіка, який стояв біля води, тримаючи в руці гітару. Підійшовши ближче, Валя впізнала у ньому свого сусіда, Олексія.

Вони часто бачилися, обмінювалися усмішками та дрібними привітаннями, але ніколи не говорили довго.

– Олексій? — здивовано промовила Валя.

– Це був ти?

— Привіт, Валю, — посміхнувся він, трохи зніяковівши.

— Я думав, що такий спосіб запрошення на побачення буде цікавим.

— І ти мав рацію, — Валя розсміялася.

— Але навіщо це все? Олексій знизав плечима, трохи збентежено.

— Я давно хотів запросити тебе на побачення, але не знав, як це зробити. Ти завжди здавалася мені такою далекою та недосяжною. Валя здивовано глянула на нього.

– Я? Далекою? Але ж ми сусіди! Олексій засміявся.

— Я маю на увазі не відстань, а твоє ставлення. Ти завжди була такою незалежною та впевненою в собі. Вони обоє посміялися з ситуації і провели залишок вечора біля річки, розмовляючи і насолоджуючись компанією один одного. Цей вечір став початком їхньої довгої та міцної дружби, і незабаром їхні стосунки переросли у дещо більше.

КІНЕЦЬ.