– Ти розмовляв із мамою? – пошепки спитала Алла у чоловіка, переживаючи, що свекруха може почути її слова.

– Не переживай. Будинок батьків точно дістанеться нам, – Валерій цмокнув дружину в щоку. – Мама ж у нас живе, це логічно.

Жінка задумливо поводила губами з боку на бік. Незважаючи на запевнення чоловіка, її все одно хвилювали великі сумніви.

Виникли вони не на порожньому місці. Світлана Володимирівна, крім Валерія, мала ще одного сина.

З ним жінка спілкувалася набагато рідше, але коли вони зустрічалися, свекруха не могла натішитись на Олега і двох його хлопчиків.

Вже кілька разів Аллаа ловила себе на думці, що до її доньки Світлана Володимирівна з таким трепетом не ставиться.

Жінка близько року тому переїхала до квартири старшого сина. Після раптового відходу чоловіка вона дуже сумувала, і Валерій запропонував матері на якийсь час переїхати до них.

Спочатку Світлана Володимирівна відмовлялася від цієї пропозиції, але потім здалася.

– Я місяць поживу, і вистачить, – повідомила вона синові та невістці, проте вже жила з ними цілий рік і повертатися до рідного дому не збиралася.

Алла чудово ладнала зі свекрухою, яка мала почуття такту і за цей час жодного разу не качала права.

Іноді Валерій цікавився думкою дружини щодо проживання зі Світланою Володимирівною.

– Ми чудово ладнаємо з твоєю мамою, нехай живе, – знизала плечима Алла. – До того ж вона постійно зустрічає і проводжає Марійку до школи та зі школи. Для мене це велика допомога.

Син Олег дуже рідко відвідував жінку, незважаючи на те, що жив всього в парі зупинок від старшого брата.

– Валерій, а ти з мамою поговорив із приводу оренди її будинку? – згадала Алла. – Він вже майже рік пустує.

– Так, – чоловік щільно стиснув губи, даючи зрозуміти, що позитивного результату ця розмова не принесла.

– Відмовилася, так? – задала риторичне запитання Алла.

– На жаль, сказала, що не хоче в сімейне гніздо пускати чужих людей. З нею марно розмовляти, – відповів Валерій і важко зітхнув.

– Я б на твоєму місці поговорила з нею з приводу того, кому відійде будинок, – напівпошепки промовила дружина. – Вчора приїжджав Олег, і я краєм вуха почула їхню розмову, з чого зробила висновки, що у Світлани Володимирівни зовсім інші плани.

– Може, ти неправильно все зрозуміла. Завтра уточню, сьогодні мама вже спить, – чоловік цмокнув Аллу в лоба і відвернувся.

Наступного ранку, який випав на вихідний день, подружжя прокинулося від гуркоту та голосів на кухні.

Було очевидно, що Світлана Володимирівна прокинулася раніше за всіх і почала щось готувати.

Зрозумівши, що заснути їм жінка вже не дасть, Аллаа та Валерій пішли на кухню.

Дорогою дружина штовхнула чоловіка і пошепки нагадала про обіцянку поговорити з приводу будинку.

– Встали вже? – почувши кроки, обернулася Світлана Володимирівна. – А ми з Марійкою млинці печемо.

Подружжя, переглянувшись, присіло за стіл. Валерій налаштовувався на розмову з матір’ю.

– Їжте, поки гаряченькі, – жінка простягла синові тарілку з млинцями.

– Мамо, я щось у тебе запитати хотів з приводу будинку, – невпевнено почав чоловік.

– Синку, я ж сказала, що не здаватиму наше сімейне гніздо чужим людям! – грізно промовила Світлана Володимирівна.

– Я не про це…

Жінка застигла на місці і запитливо подивилася на старшого сина, чекаючи на продовження фрази.

– Кому ти вирішила заповісти будинок? Нам? – Чоловік з надією подивився на матір.

– Чому ти так вирішив? – посміхнулася Світлана Володимирівна. – Я начебто б нічого такого не говорила.

– Я думав… ти ж у нас живеш, – розгублено промимрив Валерій, який був не готовий до такого повороту.

– Живу, і що з того? Не зобов’язана я тільки з цієї причини переписувати на тебе будинок. Я вирішила віддати його Олегу, – байдуже промовила мати. – Наш будинок – це сімейне гніздо, воно має передаватися у спадок. Але так як у тебе немає синів, то, на жаль, я зробила вибір не на твою користь.

– У нас є Марійка, – нерішуче промовив Валерій.

– Вона хто? Дівчинка! Вийде заміж і змінить прізвище, а я хочу, щоб нашим будинком володіли тільки Мельники! Був би у вас хлопчик, я б йому теж виділила частку, а так, як то кажуть, вибачте, – розвела руками Світлана Володимирівна.

– Нічого собі! – обурився чоловік і схопився за голову. – Тобто після всього того, що ми зробили для тебе, ти вчиниш з нами так?

– Сину, не перебільшуй, – сказала жінка і демонстративно закотила очі.

Валерій грізно глянув на жінку і вийшов із-за столу. Алла подивилася йому услід.

Вона чудово знала, що коли чоловік так робив, це означало лише одне: найближчим часом він не збирається контактувати з матір’ю.

Світлана Володимирівна теж глянула в спину Валерію і незрозуміло посміхнулася.

Вона була впевнена, що має досить поважну причину заповідати свій дім молодшому синові.

– Ти розумієш, чому я так вирішила зробити? – свекруха з надією подивилася на Аллу, чекаючи на підтримку.

– Ні, не розумію, – сухо відповіла жінка і, вийшовши з-за столу, пішла геть.

Більше на цю тему розмова у квартирі Валерія та Алли не заводилася. Чоловік ходив з похмурим виглядом і не йшов на контакт із матір’ю.

Коли її у вихідний день приїхав відвідати Олег, Валерій поставив питання ребром:

– Ти знаєш, що мати вирішила відписати тобі свій будинок?

– Так, вона говорила, – хитро посміхнувся чоловік, тим самим показуючи, що він давним-давно був у курсі плану Світлани Володимирівни.

– Тоді буде справедливо, якщо ти сьогодні забереш маму до себе! – рішуче промовив Валерій.

І Світлана Володимирівна, і Олег одразу змінилися на обличчі. На якусь мить Валерію здалося, що братові стало погано від цієї звістки.

– Я не можу, у нас місця мало, – тихо сказав Олег.

– Я ж узяв до себе, хоча у нас квартира набагато менша, – парирував у відповідь чоловік. – Коли дім буде твій, значить, і мати теж твоя!

– Ти від мене відмовляєшся? – здивовано вимовила жінка.

– Я вважаю, що ти не маєш жодного права жити в мене та з моєю родиною! Ти можеш або виїхати до брата, або повернутися у своє сімейне гніздечко, – на повному серйозі промовив Валерій.

Світлана Володимирівна з ображеним обличчям побігла збирати речі.

Поки її не було, Олег як на духу видав старшому братові, що не збирається селити матір до себе.

– За нею не потрібний нагляд, а розважати її нам ніколи, – холодно промовив він. – Не знаю, навіщо ти взагалі брав матір до себе? Тепер вона сама не захоче жити.

– Самі розбирайтеся, – Валерій показав Олегу на двері.

З цього моменту стосунки між сином та матір’ю зовсім розладналися. Світлана Володимирівна стояла на своєму, а Валерій ніяк не міг змиритися з її дивним рішенням.