Лариса розуміла, що таке не варто було говорити чоловікові. Чоловік збирав речі, а Лариса гордо спостерігала за цим. Десь у душі вірилося їй, що чоловік схаменеться, присяде до неї і скаже, що він вирішить цю проблему. Але двері за ним зачинилися.

– Ні, а що він хотів? – сказала вголос Лариса, вона знову і знову згадувала події останніх місяців.

Прожили вони у шлюбі три роки. Батьки Лариси прийняли зятя, ставилися до нього як до рідної людини. Усі свята з батьками проводили, батьки завжди підтримували та допомагали молодим. Багато подружок та знайомих заздрили такій сімейній ідилії.

А ось про свекруху Лариса нічого не знала. Жила вона в іншому місті, телефоном спілкувалася тільки з сином, на весілля приїжджати відмовилася. Та й чоловік Валерій не любив розповідати про матір. Іноді, до речі, міг сказати, що мати його любить погульбанити, що у нього було дуже важке дитинство. Валерій скаже щось про матір і закриється у собі. Ніколи не розповідав подробиць. Видно було, що переживає. Лариса і не лізла з питаннями.

Півроку тому чоловік сказав Ларисі, що його мати хоче переїхати ближче до нього, стара вже стає, тяжко одній. Тому йому треба з’їздити до матері, продати її квартиру, а потім купити поряд із ними. Лариса розуміла – мама святе.

Валерію вдалося швидко та вигідно продати материну квартиру та купити їй у своєму місті. Ось тоді Лариса і познайомилася зі свекрухою. Перші місяці все було добре, свекруха приходила в гості, пили чай, розмовляли. А потім почалося…

Все почалося із пропозиції свекрухи переїхати жити до сина. А квартиру свекрухи можна здавати. Лариса категорично відмовилася від такої пропозиції. Свекруха образилась і пішла. Валерій довго мовчав, але в результаті погодився з Ларисою, мамі краще жити окремо.

За кілька тижнів прийшла в гості свекруха. “Мабуть, образа пройшла”, – подумала Лариса. Але виявилося, що свекруха прийшла добряче «веселою», і прийшла вона тільки для того, щоб наставити невістку на істинний шлях.

Лариса дізналася від свекрухи, що вона погана невістка, погана господиня, що недостойна її сина, не шанує матір чоловіка. І ось, щоб навчити невістку розуму, треба свекрусі жити разом із ними.

Лариса виставила свекруху із квартири. А ввечері відбулася розмова із чоловіком.

– Розумієш, – казала Лариса, – Я не потерплю такого відношення до мене. Поговори з матір’ю, скажи, щоб в такому стані до нас не приходила.

Після розмови Валерія з мамою в сім’ї запанував спокій, свекруха знову була добра і балакуча, ні натяку на переїзд до сина, ні поганого слова про невістку. Але тривало це рівно місяць. І знову істерика свекрухи добряче вже була «весела», що жити вона сама не може, за нею потрібен догляд, а погана, лінива невістка відмовляється її прийняти.

Отоді й відбулася ця розмова з чоловіком.

– Зроби так, щоб твоя мати до нас більше не ходила, – говорила ображено Лариса.

– Ну, тоді нехай і твої батьки до нас не приходять, – відповів Валерій.

– Так, мої батьки не ображають ні мене, ні тебе, не приходять до нас в такому стані, не вказують тобі, що і як треба робити в нашій квартирі, – не вгамовувала Лариса.

– Але вона моя мати, вона приходитиме до мене, – заявив Валерій.

І ось тут Лариса зупиниться, але її понесло:

– Це моя квартира і мені вирішувати, хто може приходити сюди, хто – ні. Друзів своїх можеш запрошувати, а матері твоєї щоб ноги не було в моїй квартирі.

Валерій збирав речі, а Лариса гордо спостерігала за цим. Десь у душі вірилося їй, що чоловік схаменеться, присяде до неї і скаже, що він вирішить цю проблему. Але двері за ним зачинилися.

Через місяць Валерій зустрів Ларису біля роботи:

– Давай миритись.

Лариса мовчала, чекала, що скаже чоловік. Він продовжив:

– Тільки знаєш, я у твоїй квартирі жити не хочу. Давай переїдемо до моєї.

– А мама? – Лариса підвела від здивування брову.

– І мама з нами. Куди ж їй подітися? – усміхався Валерій. Видно було, що він упевнений у правильності такого рішення.

– Ні, – відмовилася Лариса. – З твоєю мамою я не житиму.

– Тоді розлучення?

– Розлучення, – погодилася Лариса.

КІНЕЦЬ.