– Кохана, мені так пощастило з тобою, – прошепотів Олег, цілуючи дружину в щічку.

Він стояв за спиною жінки, пригортаючи її до себе.

– Дякую, що погодилася поїхати сьогодні до моєї мами з ночівлею й допомогти їй підготуватися до ювілею. Що б я без тебе робив?

– Як я могла відмовитись? Людмила Миколаївна добре ставиться до мене. Крім того, їй самій важко. В які віки після відходу коханого чоловіка вона наважилася відзначити ювілей. Допоможу їй усім, чим зможу. Проведемо це свято на найвищому рівні, щоб вона відчула, що нам потрібна.

– Дякую люба! Інша б на твоєму місці махнула рукою, а ти… Справжнісінький скарб.

Олег розвернув дружину до себе обличчям і поцілував її в губи, наповнюючи серце молодої жінки ніжністю.

Вони були одружені вже п’ять років, але здавалося, що тільки вчора сказали один одному так і обмінялися обручками.

Валентина любила свого чоловіка всім серцем. Вона відчувала кохання з його боку і раділа, адже їй так пощастило.

Деякі подруги вже встигли двічі розлучитися, а Валя знала – її шлюб раз і назавжди.

З народженням дітей подружжя поки не поспішало. До цього важливо підготуватись морально. Валентині виповнилося нещодавно двадцять шість років. Знайомі казали, що вже пізно народжувати, а все ж таки підходити до такого рішення важливо усвідомлено, не через те, що хтось там говорить.

Не готова була морально Валентина взяти та народити дитину. Адже це все життя довелося б перебудовувати.

Та й Олег поки казав, що сумнівається – чи потягне всю родину сам.

Він був переконаний, що вагітна дружина повинна сидіти вдома від початку вагітності, обмежити себе від зайвих нервів і насолоджуватися своїм становищем, а не гарувати на роботі, коли організм хоче спати або почувається не дуже.

Чоловік активно просувався кар’єрними сходами і обіцяв дружині, що через рік все в їхньому житті обов’язково зміниться на краще.

Олег зазбирався на роботу. Він планував забрати документи додому, а там вже попрацювати добру частину ночі, щоб виконати все й отримати підвищену премію.

Саме через це чоловік попросив Валентину допомогти його матері. Сам він просто не встигав, адже не мав часу і того, хто встигне закінчити все раніше, чекає не тільки хороша премія, а й навчання для підвищення на новий щабель.

Чоловік розраховував, що зможе досягти бажаного результату.

– Трудяга ти в мене. Часом мені так не вистачає твоєї уваги, – завжди з усмішкою говорила Валентина.

Сама жінка працювала вчителькою у школі поряд із будинком. Чоловік не просив шукати щось більш оплачуване, говорив, що найголовніше – робота подобається дружині, а все інше наживне.

Однак останнім часом все частіше з’являлася настирлива думка, що вона вже доросла і легко могла стати репетиторкою.

Вони отримують непоганий прибуток зверху. Деякі вчителі навіть звільнилися, повністю перейшовши на репетиторство.

Хтось, звичайно, гордо казав, що це порівняно з викладачами не те, вважали чимось неправильним.

Таких Валентина не слухала. Вона подумувала поговорити зі свекрухою і спитати її поради. Зі своєю мамою говорити користі не було, адже та не захоче і слухати… У неї своє життя.

Коли Валентині виповнилося вісімнадцять, мати прямо заявила, що зробила все, що могла, а тепер їхні шляхи розходяться, і донька має вчитися самостійності, а мати… Вона хоче пожити для себе.

Жінка не цікавилася життям доньки, дзвонила лише на свята, щоб привітати і для галочки запитати, як поживає її скарб.

Валентина звикла і не судила матір. Та права – їй треба пожити для себе. Прикро було тільки, що не може провести час із матір’ю, поділитися своїми переживаннями й отримати пораду.

Перед поїздкою до приміського будинку свекрухи, Валентина по дорозі мала заскочити в торговий центр, адже вони з чоловіком так поки й не вибрали подарунок для його матері.

Валентина планувала купити косметику, на яку колись Людмила Миколаївна задивлялася та тільки грошей пошкодувала.

А ще вона бачила шикарне настільне дзеркало з підсвіткою. І коштувало воно недорого.

Хто знає, може, свекруха почне доглядати себе? Чи зрозуміє, що життя не зупинилося, і спробує побудувати з кимось стосунки?

На роботі у неї були залицяльники, але всіх їх жінка відштовхувала від себе.

Валентина посварилася подумки за те, що думає про це… Чи змогла б вона рушити далі, якби щось сталося з Олегом?

Адже вона життя свого без чоловіка не уявляла. І частково розуміла свекруху, яка вирішила зберегти вірність чоловікові, нехай його більше й не було поруч із нею.

…Відвернувшись від сумних думок, Валентина поїхала у торговий центр. Там вона випадково зустрілася зі своєю подругою, яка саме оновлювала гардероб, і вони разом зайшли в кафе на третьому поверсі, щоб відпочити трохи, випити кави й поїсти морозива.

Мар’яна, худенька блондинка з дзвінким, як кришталь, голоском, була для Валентини прикладом краси та ідеалом.

Хотілося б їй бути такою самою.

Жінка не була вже дуже, але повненька, як їй самій здавалося, а каштанове бліде волосся завжди викликало невдоволення, і вона подумувала перефарбуватися в блондинку.

От і тепер вона дивилася на Мар’яну і думала, що хотіла б стати такою самою, щоб ще більше подобатися коханому чоловікові.

– Я тебе люблю і не хочу, щоб ти змінювалася, – почувся голос Олега в голові, як нагадування.

Він завжди так говорив дружині, якщо та заводила розмову про невдоволення своєю зовнішністю та бажання змінити в собі щось.

– Однак я не заважатиму тобі, якщо вирішиш щось змінити. Хочу, щоб ти теж була цілком задоволена собою.

– Ну, а що в тебе нового? Як у вас із Олегом справи? Як ти з ним узагалі поживаєш? Я тут нещодавно у свого таке листування прочитала… – Мар’яна приклала руку до чола і невдоволено цокнула язиком. – Одним словом капець, подруго. Але ми з ним усе обговорили, вирішили, чого не вистачає в наших стосунках. Все тепер гаразд.

– Навіщо ж стежити? Я повністю довіряю своєму чоловікові. Він мене кохає, а я його. Там, де є кохання – не місце зрадам. Олег намагається забезпечити мене всім необхідним, подарунки часто дарує, квіти купує.

– Ха! А ти не знала, що квітами вони намагаються свої помилки так би мовити замазувати? Ну ти що?! Квіти!.. Подарунки! Як щось наробить і з іншою жінкою проведе час, так і біжить за подарунками. Коли мені мій перший, Іван, ну ти його пам’ятаєш… Значить, коли він мені подарував сережки з діамантами, я одразу зрозуміла, що справи кепські. Пошукала у його телефоні й знайшла докази. Тож нема чого радіти цим подачкам у вигляді подарунків. Насторожитися треба.

Валентина зрозуміла, що почувається ніяково і продовжувати розмову з подругою далі не хоче. Вона вибачилася, сказала, що поспішає і спустилася до супермаркету, що був на першому поверсі.

У душі залишився неприємний осад після розмови з Мар’яною. Ніколи Валя не підозрювала чоловіка у зрадах… Чому має робити це тепер? А зернятко сумніву все-таки зародилося…

Купивши все необхідне, Валентина зателефонувала свекрусі й сказала, що їде до неї. Через затори добреться через години дві з половиною, не раніше.

– Ти не поспішай, Валечко. Я зачекаю, нічого страшного. Поки ось овочі варила на салат, прибираю потихеньку. Дякую, що не залишила мене саму і погодилася допомогти, – подякувала свекруха.

– Ви дуже там не перепрацьовуйте без мене, бо мені роботи не залишиться, – посміялася Валентина і сіла за кермо.

Машина хоч була куплена з рук, але жодного разу не підводила.

Валентина натішитися нею не могла. Це подарунок чоловіка. Серце неприємно стрепенулося, бо у вухах залунали слова Мар’яни: «А ти не знала, що квітами вони намагаються свої помилки замазувати?».

– Маячня! – пробурмотіла собі під ніс Валентина і виїхала з паркування.

Телефон не переставав дзвонити. Валентина зиркнула на екран, побачила ім’я сусідки і скинула виклик, вирішивши, що передзвонить жінці, коли добереться до свекрухи.

Мабуть, знову хотіла принести свої тістечка на пробу?

Жінка займалася випічкою вдома і багато приносила Валентині на пробу, щоб та дала пораду – чи буде такий продукт продаватися.

Однак наполеглива сусідка все дзвонила й дзвонила, і Валентина вирішила, що могло щось статися. Жінка з’їхала на узбіччя, поставила машину на аварійку і передзвонила сусідці.

– Валю, ну слава Богу! Думала, що не додзвонюсь до тебе! А ти де зараз?

– Тетянко, я до свекрухи до завтра поїхала. Допомагатиму їй готуватися до ювілею. А що сталося? Ти так плутано говориш…

– Сталося, – якось напружено сказала Тетяна. – Я б йому влаштувала за таке…

– Кому, Тетянко? Що в тебе там взагалі відбувається?

– Та не в мене! Валю, якщо ти стоїш, то краще присядь. Там твій жінку якусь незнайому в квартиру привів. Вона вся із себе красуня. І тепер музика грає там… Нічого не чути.

Серце стрепенулося. Валентина відчула, що по щоках покотилися сльози. Невже таке можливо? Вона довіряла своєму чоловікові і ніколи б не подумала, що той здатний на зраду. Ні! Це маячня якась, не інакше.

– Тетянко, а ти впевнена, що це Олег прийшов? Може, він комусь із друзів дав ключі?

Ця думка здавалася неймовірною. З чого її коханому чоловікові давати комусь ключі від їхньої квартири?

Тим більше, він планував працювати добру частину ночі. І все ж таки Валентина намагалася відшукати хоч якесь виправдання такому вчинку чоловіка.

– Ага! Я що, Олега твого не впізнаю, чи що? Все в мене гаразд із зором. Притягнув якусь на шпильках. Вона хихотіла і ніби ігристе в руках тримала. Щось там ще було, але я не розгледіла. Можу помилятися, звісно, але в неї повні руки були, і в твого чоловіка два пакети.

Валентині не хотілося думати, що чоловік зраджує їй, але вона повинна була поїхати додому, щоб переконатися, що це якесь непорозуміння, і сусідці просто здалося.

– Дякую, Тетянко. Я придумаю щось, – пробурмотіла Валентина.

На найближчому розвороті вона повернула у бік свого дому, радіючи, що не встигла далеко заїхати.

Затримавшись із подругою у торговому центрі, Валентина виграла час. Хотілося вірити у краще. Чоловік не міг їй зраджувати…

Адже вони любили один одного. Однак багато вказувало на те, що Валентина помиляється і надто довіряє своєму чоловікові.

Написавши свекрусі, що затори набагато серйозніші, аніж вона очікувала, Валентина доїхала до будинку, поставила машину і поспішила піднятися до квартири.

Серце шалено тріпотіло у грудях. Все всередині кипіло. Відчинивши двері, Валентина забігла в квартиру й одразу ж остовпіла від побаченого.

В коридорі стояло чуже жіноче взуття, а назустріч їй вискочив чоловік.

– Валю?! А ти чомусь повернулася?! – спитав Олег зляканим голосом і побілів.

– Так вийшло… По дорозі вирішила – ану-но, повернуся і чоловіка поцілую ще раз. А ти чого такий блідий? – Не приховуючи роздратування, спитала Валентина.

– Та нічого…

Олег почухав потилицю і поспішив зачинити двері у вітальню.

– А що ти від мене ховаєш? І взуття чуже на порозі бачу. Хто там? Нічого не хочеш пояснити?

– Якщо чесно, не хотів би, – важко зітхнув Олег.

– Он як? А я захищала тебе… Думала ти мене справді любиш. Шкода, що я так сильно помилялася і довірилася не тій людині.

– Валю, ти чого такими словами розкидаєшся? Таке прикро чути, між іншим, – насупився Олег.

– А мені не прикро, що ти відправив мене до своєї матері, а сам привів у квартиру коханку? Де вона? У вітальні? Дай хоча б гляну на неї.

Валентина постаралася пройти, але чоловік перегородив їй дорогу.

– Ти що говориш? Яка коханка? В своєму розумі? Навіщо мені хтось, якщо мене на тебе одну не вистачає, завжди скаржишся, що часу мало разом проводимо.

– Це не заважає тобі розважатися з іншою, як я бачу.

– Гаразд. Якщо ти мені не віриш і продовжуєш говорити таку нісенітницю, то ну його все…

Олег відкрив двері у вітальню, і Валентина побачила жінку, що сиділа на підлозі і… Надувала кульки…

Незнайомка робила білу арку з кульок-квітів.

– Що це? – запитала Валентина, перевівши погляд на чоловіка.

– Сюрприз тобі хотів зробити… Але ти, мабуть, сюрпризи не любиш.

Коротше кажучи, завтра ж буде сім років від дня нашого знайомства.

Пам’ятаєш, що я прибіг купити подарунок мамі на день народження, а ти підробляла у тому магазині на канікулах… Ну і погодилася піти зі мною на побачення.

Після святкування маминого ювілею я планував влаштувати для нас романтичну вечерю зі свічками у гарній обстановці.

Домовився з Юлією зі святкової агенції.

Вона ось мала зробити всю цю красу, а ти мені про зради якісь говориш.

Як же я можу зрадити своїй коханій і єдиній? І мама не зателефонувала, не попередила, що ти повернулася назад. Ми ж із нею домовлялися…

Валентина розплакалася. Звинувачуючи себе в тому, що піддалася чужим пліткам про зради і дозволила собі засумніватися в чоловікові, жінка подивилася на Олега, а той пригорнув дружину до себе.

– І був у мене ще один подарунок… Мене підвищили, Валю. Ти можеш звільнятися зі школи й почати проходити обстеження, якщо готова стати мамою. Тепер я можу повністю забезпечувати нашу сім’ю.

– Якщо сюрприз не вдався, то я візьму з вас тільки половину вартості й поїду додому? – почувся голос Юлії. – Якраз встигну в кіно з чоловіком і дітьми. Шкода, що не вдалося зробити все, як планували, але важливіше те, що між вами немає таємниць.

Арка була майже готова, але ще безліч кульок було розкладено на підлозі. Їх Юлія швидко зібрала в коробку. Отримавши оплату, вона побажала їм щастя й поїхала.

– Пробач мені, недолугу… Мені не слід було так поводитися, – схлипнула Валентина.

– Нічого страшного. Я навіть радий, що ти все перевірила після дзвінка сусідки, а не почала тримати образу в собі.

Втім, завтра ввечері ти все одно дізналася б, що за гостя в мене була… Але раз сюрприз не вдався.

Поїхали допомагати мамі? Роботу мені робити не треба, довелося схитрувати трохи, а тепер я вільний…

Прикро, звісно, що з такими сусідами пильними і сюрприз не зробиш, але що зробиш?

Валентина витерла сльози, поцілувала чоловіка й пообіцяла, що більше не сумніватиметься у ньому.

Заспокоївшись і причепурившись, вона разом з коханим чоловіком поїхала допомагати свекрусі, впевнена в тому, що не помилилася…

І поруч із нею справді гідний чоловік!

КІНЕЦЬ.