Для жінки погано, коли її кидає чоловік. Ще гірше, якщо чоловіка раптово не стає. У Валентини чоловіка не стало. Вони того дня їхали на дачу на своїй машині. Їх все влаштовувало у цій старенькій машині, адже крім дачі вони більше нікуди не виїжджали.

Олег, чоловік Валентини, був умілим майстром “на всі руки” і утримував свою машину у відмінному стані. Він взагалі був зразковим водієм, завжди дотримувався правил, і дотримувався позиції «тихіше їдеш – далі будеш». За іронією долі Олега не стало через недбайливого водія. Олег тоді зробив усе, щоб нічого не сталося з Валентиною, не думаючи на той момент ні про себе, ні про машину.

Після того, як не стало чоловіка Валентина сама виховувала дочку Марію. Перші десять років ця жінка навіть не дивилася у бік інших чоловіків. Потім у відділ, де вона працювала, влаштувався гарний молодий хлопець Ярослав. Спершу Валентина навіть не думала про те, щоб завести з ним роман, все-таки він був набагато молодший за неї, але раптом з подивом помітила, що Ярослав нерівно дихає в її бік.

Довго Валентина «не здавалася» на його залицяння, але все-таки одного разу не витримала чарівності молодого красеня і поступилася йому.

Марія, донька Валентини, на той час вже виросла і почала навчатися в інституті, який перебував у її рідному місті. Мати хотіла, щоб дівчина продовжувала жити із нею в одній квартирі.

– Твоя кімната назавжди залишиться твоєю, ти можеш повернутися до неї, коли захочеш, – неодноразово говорили їй Валентина.

Але Марії хотілося самостійності, і вона спромоглася влаштуватися жити в гуртожитку при інституті.

Валентина не заперечувала. Все одно Марія частенько до неї забігала на перекус або просто побалакати. Натомість тепер Валентина могла вільно зустрічатися з Ярославом, адже до цього вона приховувала від дочки, що завела молодого коханця, намагаючись влаштовувати побачення з ним тільки тоді, коли доньки не було вдома.

Якось Валентина дуже сильно занедужала. Спочатку її поклали у палату, потім виписали додому. Ярослав весь час був поряд. Відвідував її у палаті, приносив продукти додому. Незважаючи на його чуйне ставлення, Валентина помічала, що хлопець тепер не має до неї колишнього потягу.

– Ярославе, що з тобою останнім часом? – Запитувала вона чоловіка, – На роботі не ладиться чи вдома що? Ходиш похмуріше хмари.

– Все добре, все нормально, – відповів він, – Одужуй скоріше, я через тебе засмучуюсь.

Звісно, він дуже підтримав тоді Валентину. Донька теж її відвідувала в палаті і додому приходила, але таки Ярослав робив набагато більше. Валентина поступово йшла на краще і все замислювалася, чим віддячити Ярославу за таке добре ставлення до неї. Коли їй зовсім стало краще, він сказав, що їм треба серйозно поговорити. Валентина затамувала подих, чомусь їй здалося, що Ярослав зараз зробить пропозицію.

– Про що? – Запитала вона.

– Валентино, мені було дуже добре з тобою, але продовжувати наші стосунки я далі не можу, – почав він.

– Чому? – все ще посміхаючись, спитала Валентина, припускаючи, що це якийсь жарт.

– Тому що я покохав іншу жінку, вибач, – видихнув Ярослав.

– Але ти так доглядав мене весь цей місяць! – Вигукнула вона.

– Я хотів сказати раніше, але ти того дня якраз занедужала, і я вирішив не хвилювати тебе, почекати коли тобі стане краще, – знизав плечима Ярослав.

– Тобто, ти весь цей час допомагав мені з жалю, а не через кохання? – уточнила Валентина.

– Ну так, якось так, – кивнув Ярослав.

Валентина була здивована, але нічого не вдієш, вона з самого початку їхніх стосунків відчувала, що це ненадовго. Покинута жінка не стала влаштовувати сварок, спокійно відпустила Ярослава.

Після цього минуло кілька днів, і Валентині зателефонувала донька.

– Мамо, я закохалася, мій хлопець зробив мені пропозицію, і я погодилася, – радісно заявила вона, – Тепер хочу тебе з ним познайомити.

– Ну, чудово, – теж зраділа Валентина. – Приводь його до нас, будемо знайомитися.

– Ні, мамо, ми вирішили організувати зустріч у кафе, так що ти приходь до нас, – сказала Марія.

Вони домовилися про зустріч, і у призначену дату Валентина вирушила знайомитись із майбутнім зятем.

У кафе було багато народу, і Валентина не одразу помітила дочку. Марія перша побачила її і помахала рукою, щоб мама йшла до них. Валентина підійшла до столика з широкою усмішкою, хлопець, який сидів за столикою спиною до неї одразу встав і повернувся. Валентина здивувалася.

Це був Ярослав, її Ярослав, чоловік, з яким вона нещодавно розлучилася. На душі одразу стало важко, але вона пересилила себе і промовчала. Довелося грати спектакль весь вечір, не розповідати про все Марії. Ярославу було теж не по собі, і він так само, як і його колишня, тримався щосили.

Додому Валентина повернулася пригніченою, але, в той же час, вона була задоволена вибором доньки, все-таки Ярослав був добрим хлопцем і непогано заробляв, вона це точно знала, бо сама все на собі перевірила.

Через деякий час Ярослав та Марія одружилися, стали жити разом. Валентина ніколи не дозволяла собі зайвого, але так і не розповіла дочці про зв’язок із її чоловіком. Ярослав теж мовчав.

КІНЕЦЬ.