Що Валентина потрапить у таку ситуацію, вона й уявити не могла. Коли вона виходила заміж за Петра, вона, звичайно, знала, що він має доньку від першого шлюбу. Але та жила зі свекрухою та незручностей не завдавала. А своїх дітей Валя поки що не планувала.

Сьогодні ж світ перевернувся. Вранці Петро заявив, що тепер дочка житиме з ними.

– Валя, ситуація непроста. Але ж ти знаєш, що сказали мамі на огляді. Вона вже не зможе доглядати Оленку. І потім, у неї є батько – тобто я, – закликав до почуттів Валентини чоловік.

Але Валентина й слухати не хотіла. З Петром вони жили в її дошлюбній квартирі, двох кімнат цілком вистачало, щоб з комфортом розташуватись двом дорослим людям. Тепер, мабуть, Валентині треба було потіснитися та виділити півквартири абсолютно чужому підлітку. Якщо зважити на те, що діти взагалі її дратували – миритися з цим було непросто.

До того ж, Петро регулярно їздив на заробітки і вдома був відсутній місяцями. Виходить, Валі треба буде годувати-розважати чужу дитину на свої гроші. Це взагалі не входило в жодні рамки. Мовчати Валентина не вміла і одразу висловила всі свої претензії чоловікові.

– Може, розміняємо квартиру тоді на якомога більшу? – запропонував Петро і одразу пошкодував про це. Йому кредити не давали через погану кредитну історію, і тому ця ідея була не найкращою. Але Валю вже не зупинити.

– Жартуєш? Продати квартиру і мені взяти кредит, щоб твоїй дитині було де жити? – почала Валентина, впустивши на підлогу чашку із недопитим чаєм. – А матуся де її? Нехай вона бере участь у житті дочки! Доньки взагалі мають з мамами жити, а не з татами та їхніми дружинами. Невідомо ще, хто її справжній тато!

Петро ледве стримувався. Валя застигла: зазвичай Петро поступався у сварках. Але сьогодні все було не так.

– Олена житиме зі мною, – твердо сказав він. – Якщо вона тобі так заважає, тоді пропоную розлучитися. Дівчинка і так натерпілося. Я, зрештою, батько і лишати її не збираюсь.

Двері, що гучно закрилися, вивели Валентину з заціпеніння. Невже він і справді приведе сюди дочку? Розлучатися з коханим чоловіком вона не хотіла. Петро був добрим чоловіком, не гуляв і з гідним заробітком. Валентина свого часу довго не виходила заміж, перебираючи різних кандидатів. У результаті вийшла майже в тридцять п’ять за наполегливого і ввічливого Петра – він підкорив її своєю фірмовою яєчнею з грибами, а коли зробив у квартирі ремонт, тут сумніви відпали самі собою.

Весь вечір Валя була сама не своя. Вона навіть не уявляла, як поводитися з новоспеченою падчеркою. Про всяк випадок навіть зателефонувала мамі, порадитись.

– Привів таки, – буркнула мати. – А я тобі завжди казала, навіщо тобі чоловік із дитиною. А ти все: інших нема, люблю… Ну от і доглядай зараз його доньку, ні щоб своїх народити. Вона тобі й дякую не скаже, ти ж не матуся рідна.

Після розмови Валентина розкисла остаточно. Коли вхідні двері відкрилися, вона навіть вирішила не виходити зі спальні. Нехай Петро одразу бачить, що його дочці тут не раді. Валентина була впевнена, можна було знайти й інші варіанти, щоби влаштувати доньку. Навіть якщо не вдається знайти колишню дружину, що загуляла, то вже її маму можна відшукати без проблем. Бабуся напевно живе на старому місці і із задоволенням прийняла б пожити рідну онучку.

– Привіт, вечерятимеш з нами? – миролюбно зазирнув до кімнати чоловік. – Я з Оленкою. Виходь, познайомишся.

Валентина зітхнула. Зрештою дитина не винен у тому, що дорослі не можуть розібратися між собою.

Донька Петра виявилася маленькою і незграбною, вона зовсім не була схожа на п’ятнадцятирічного підлітка. Дівчинка зніяковіло сиділа на стільці в кутку кухні і перебирала в руках ручку спортивної сумку зі своїми речами. Мабуть, вона здогадувалась, що Валентина їй не рада, і тому з надією поглядала на батька.

– Ось, Валю, це моя Оленка. Оленко, це тітка Валя… – хвилюючись, немов школяр перед іспитом, промимрив Петро. – Загалом, поки, думаю, місце тобі облаштуємо у вітальні. Там і стіл є – робити уроки. До школи завтра схожу, документи віддам.

Вранці Петро і справді пішов віддавати документи на перевід до іншої школи, а донька залишилася разом із Валентиною. За сніданком жінка безцеремонно оглянула дівчинку – вона здавалася Валентині зайвим нагадуванням про те, що чоловік раніше любив іншу. А може, любить у глибині душі досі. До того ж, Оленка була мало схожа на батька. А перша дружина Петра була красунею.

– Тато сказав, щоб я попросила полицю у шафі у вас. Мені б речі кудись скласти.

– Ось тато сказав, хай і виділяє полицю, – раптом відповіла Валентина. – У мене немає вільних місць. І потім, я сподіваюся ти все-таки житимеш з матір’ю, а не з нами…

– Мами не стало, – тихо відповіла дівчина. – Сорок днів того тижня було.

Валентина скривилася.

– А бабуся, матері мама? – їй не терпілося випровадити дівчинку до якихось родичів.

– Баба Тоня? Так вона ж у будинку для людей похилого віку останні пару років живе. Ми з бабою Ніною навіть їздили до неї туди кілька разів, – нехитро поділилася Олена. – Тільки баба Тоня дуже нездужає.

Схоже, ця дівчина тут справді надовго, якщо з найближчих родичів у неї залишився лише батько.

– Тітко Валя, ви не засмучуйтесь. Я тільки до канікул поживу, а потім до бабусиної сестри поїду. Тато сказав, ви переживаєте, що я заважатиму… Але я не буду, слово честі, – заговорила дівчина. – Я підлогу можу мити, посуд, вікна чистити. Мене бабуся всьому навчила, говорила, стане в нагоді, якщо буду з мачухою жити.

– Живи, мені що, – смикнула плечима Валентина. Раптом їй стало соромно за те, що вона відразу була так налаштована до дівчинки.

Вона відвернулася до плити і самозабутньо, ніби на кухні більше нікого не було, почала готувати обід.

За годину повернувся задоволений Петро. Обійшовши чотири найближчі школи, він віддав документи до ліцею. Правда, тільки документами справа не обійшлася, довелося підкинути директору трохи на штори та фарбування підлоги.

– Але це ліцей, – захоплено ділився він враженнями.

Валентина похмуро глянула на чоловіка. Невже він і справді вирішив влаштувати доньку в найдорожчу школу, де навчаються лише діти багатих батьків?

– І так, Валя, я поїду на заробітки, дзвонили, казали робота знову є, – продовжив, як ні в чому не бувало, викладати новини Петро. – Завтра їду. Зможеш допомогти Оленці з формою у школу? Гроші я залишу.

– Як їдеш? А я? – здивовано звела очі Валентина.

– Тату, не їдь, – несподівано сказала Олена, їй зовсім не хотілося залишатися з малознайомою тіткою віч-на-віч.

Але зробити було нічого не можна. І вранці, поцілувавши своїх прекрасних дам в обидві щоки, Петро поїхав. Спершу Валентина взагалі нічого не хотіла робити для Олени, але потім згадала, що вона обіцяла чоловікові подбати про доньку. Тому, переступивши через себе, вона вирушила спочатку до швейної майстерні, а потім до книгарні.

Перший же шкільний день Олени пройшов не дуже. Це було видно з того, що зі школи дівчинка повернулася у сльозах. І хоча вона намагалася не показувати Валентині своїх переживань, та все побачила сама.

– Щось трапилося?

– Можна мені в іншу школу перевестися? – шморгаючи носом, спитала Олена.

– Батько сказав, ця найкраща, – знизала плечима Валентина. – А що сталося?

Олену наче прорвало. Вона розповідала, що у старій школі з неї сміялися, бо вона не має модного телефону та гарного одягу. І у новій школі це продовжилося з першого дня. У  класі відразу визначили, що Олена не з найбагатшої сім’ї, і відразу почали вказувати на це. Бабуся ніколи не заступалася за Олену, а зараз і батько поїхав… Слухаючи розповідь, Валентина несподівано зрозуміла, наскільки Олена схожа на неї саму, лише тридцять років тому. Не з чуток Валя знала, як може бути важко у школі.

– Так, збирайся, ми йдемо до школи, – підводячись із дивана, заявила Валентина.

– Навіщо? – запереживала Олена.

– Ходімо, треба провчити їх.

Через півгодини Валентина вже сиділа в кабінеті директора і методично розповідала про свої права, та про обов’язки директора. Добре, що потрібні слова Валентина могла підбирати вправно – кілька років роботи адвокатом навчили її розмовляти з людьми правильним тоном.

Зі школи Валентина виходила з високо піднятою головою. Поруч бігла здивована Оленка. Вперше за неї хтось заступився, і цим кимось виявилася абсолютно чужа тітка.

– А зараз поїхали магазинами, треба розвіятися після такого стресу, – несподівано для себе запропонувала Валентина. – Купимо тобі одягу нового, а то, правда, якийсь не модний…

***

– Тату, тату! Ми разом із тіткою Валею вечерю приготували!

Петро, ​​який повернувся з заробітків, відчиняв двері у власну квартиру з деякими переживаннями: як там його дівчата прожили без нього? Але картина, що постала перед його очима, виявилася несподіваною.

На столі парувала смачна вечеря. А за столом сиділа усміхнена Валентина, а Оленка, схопившись з місця, метнулася до нього і тепер вела за руку до столу – похвалитися.