– Бабуся, а ти свій день народження справлятимеш? – запитала Алінка.

– Яке там, – махнула рукою її бабуся. – Грошей немає! Пенсія вся вже пішла…

– Та навіщо тобі гроші? – дивувалася Аліна. – Поклич гостей, а вони подарунки подарують!

– Смішна ти, – хмикнула Валентина Іванівна . – Треба ж гостей чимось пригощати. А чим я їх пригощатиму? Вареною картоплею та тушонкою?

Аліна замислилась. Вона любила тушонку. На щастя, вони мали величезні запаси цього смачного м’яса. Федір, ​​дядько Аліни, привіз. Сказав, щоби вони не голодували. Хоча Аліну це сильно обурило тоді. Вони ж і не голодують! Вранці кашу їдять, в обід якийсь смачний суп. А ввечері бабуся щоразу нову страву готує. Щоправда, іноді без м’яса, але Аліну це не засмучувало.

Аліна вже рік жила з бабусею. І вона цьому була дуже рада. Батька свого вона не знала, а мама її пила гульбанила. Ось вже з нею Аліна голодувала! Іноді крім черствого хліба вдома нічого не було!

А потім мама сильно занедужала і приїхала бабуся. Подивилася на все це, про щось пошушукалася з мамою, а потім сказала Аліні збиратися. Сказала, що вже до школи піде у неї у селі. Та й взагалі, житиме тепер з нею.

У бабусі були нездужі ноги, тож вона не працювала. Жили на пенсію, а ще бабуся в’язала гарні серветки, шалики та шкарпетки. І продавала їх. Взимку спеціально до міста їздила, казала, що міські чомусь люблять те, що зроблено руками. Ще так смішно називають це – хендмейд! Бабуся довго це слово вчила.

А на перше вересня бабуся купила Аліні гарний сарафан. Рюкзак віддала їхня сусідка, її онука з нього виросла. Туфельки теж хтось подарував. І Аліні здавалося, що вона на лінійці була найкрасивішою.

А зараз почалася зима. Аліна сердилась на себе, що вона так швидко росте. Не встигне бабуся щось купити, то Аліна вже виросла! Доводиться знову витрачати гроші! Добре, що є сусіди, які іноді дарують якісь речі.

А ще є Федір, бабусин племінник. Він добрий, тільки рідко приїжджає. Але натомість, коли він з’являється в них вдома, одразу настає свято. Федір привозить багато смачного, подарунки для Аліни, для бабусі. Правда, потім вони починають розмову про маму Аліни, і дівчину виганяють до себе в кімнату. Але якось Аліна бачила, що бабуся плаче. І їй було дуже шкода бабусю.

А ось за мамою Аліна не сумувала. Вона не приїжджала, але Аліна знала, що мама іноді дзвонить бабусі. Зазвичай їхня розмова закінчується сваркою, а потім бабуся ще довго зла ходить. І в ці моменти Аліна намагається не лізти до неї.

– Бабуся, – запитала Аліна, – А що має бути на столі, щоб покликати гостей?

– Ну, не знаю… Щось смачне…

– Ну, наприклад?

– Наприклад, курочка запечена. Або м’ясо смажене. А ще – салати. Та багато чого, Аліно…

– А що, без цього гостей не кличуть?

– Не кличуть, – зітхнула бабуся.

– А як же Федір?

– Та який він гість? – засміялася Валентина. – Він же частина сім’ї.

Аліні все це здавалося несправедливим. Їй дуже хотілося, щоб бабусю прийшли вітати. Щоб і вона мала свято. Адже день народження Аліни бабуся відзначала і навіть дозволила покликати її подружок.

Цілий вечір Аліна думала, як влаштувати бабусі свято. Навіть думала сходити до сусідів і сказати їм, щоб вони приготували все, а потім прийшли до бабусі. Але своїм дитячим розумом Аліна розуміла, що бабусі це не сподобається. Незрозуміло чому, але точно не сподобається.

А потім їй прийшло осяяння! Вона просто заробить грошей, і тоді бабуся придбає все, що треба!

Аліна знала, що гроші заробляють дорослі. Але ще вона знала, що бабуся навчила її в’язати, і в Аліна непогано виходить.

Того ж вечора дівчинка засіла за роботу. За кілька днів було готово кілька підставок під гаряче. І нехай вони криві трохи, зате, як каже бабуся, хендмейд!

А потім Аліна взялася за шарфи. Навіть із подружками після школи відмовлялася гуляти, треба було все встигнути зробити. Адже час йшов.

За пару днів до бабусиного дня народження у Аліни на продаж було готово шість речей: чотири підставки під гаряче та два яскраві шарфики. Аліні здавалося, що вони дуже симпатичні вийшли. Залишилось знайти покупців.

Після школи Аліна стала біля магазину. Поклала на землю картонку, а на неї свої роботи.

Дівчинка думала, що в неї одразу все куплять. Але люди, чомусь, проходили повз. Лише одна жінка підійшла, а потім невдоволено пирхнула:

– Ти спочатку в’язати нормально навчися, а потім продавай! А то, мабуть, гроші на всякі смаколики хочеться, а нормально працювати не хочеться!

Аліна почервоніла. Хотіла сказати, що гроші не на смаколики потрібні, а на те, щоб бабуся день народження відзначила. Але чомусь Аліна промовчала. Їй було якось соромно, а ще дуже прикро. Вона ж старалася.

У результаті жінка пішла, а от настрій у Аліни зіпсувався.

Вже темніло. Взагалі, взимку темніє рано, і Аліна знала, що їй незабаром треба повернутись додому. А то бабуся сваритиметься.

Вона дивилася на свої речі і розуміла, що все дарма. Що ніхто нічого не купив , що бабуся не відзначить свій день народження. Адже їй, напевно, теж хочеться свята. А Аліна так швидко росте, всі гроші на її одяг ідуть.

На очі у дівчинки навернулися сльози. Було прикро не за себе, а за бабусю.

І тут біля крамниці зупинилася машина. Красива, явно дорога. У марках Аліна, природно, не розбиралася, але все ж таки зрозуміла, що це хтось дуже багатий приїхав.

З автомобіля вийшов чоловік. Спочатку він попрямував до магазину, але потім пригальмував біля злагодженого Аліною прилавка.

– Сама в’язала? – з усмішкою спитав він.

Аліна кивнула головою. Вона знала, що з незнайомцями розмовляти не можна. Але це покупець, а не незнайомець.

– На що хочеш витратити гроші? – запитав він.

– Хочу бабусі свято влаштувати, – тихо сказала Аліна. – У неї незабаром день народження, а грошей немає. Вона не збирається відзначати, бо не можна гостей годувати картоплею з тушонкою, – повідомила дівчинка.

Чоловік засміявся. А потім глянув на годинник.

– Я зараз у магазин схожу, а ти не йди нікуди. Повернуся, щось виберу.

Аліна закивала головою. Може, хоч один продаж буде!

Чоловіка не було досить довго. Вже майже стемніло, а Аліні ще хвилин з десять до дому йти.

Але він вийшов. Підійшов до дівчинки і, посміхнувшись, сказав:

– Беру все!

Аліна навіть застигла. Як все? Це так багато грошей! Шістсот гривень виходить! Що-що, а рахувати вона вміла! Два шарфика по двісті та чотири підставки по п’ятдесят.

Чоловік простяг Аліні папірець, на якому була цифра 1000 .

– А в мене решти немає, – тихо промовила дівчинка, захвилювавшись, що незнайомець нічого не візьме.

– А й не треба. Я вважаю, що така хороша праця має добре оплачуватись, – усміхнувся він. – Ти молодець, бабусю треба цінувати! І ось це їй від мене подарунок.

Він сунув Аліні в руки пакет, а потім якось швидко забрав куплені речі і, сівши до машини, поїхав.

Аліна розгублено дивилася на купюру, а потім сховала її до кишеньки. І лише після цього зазирнула у пакет. А там були продукти, і серед них гарний та явно смачний торт.

Аліна мчала додому дуже щаслива. Щоправда, бабуся її трохи посварила, що вона так пізно повернулася, але вона тоді ще не знала, чому Аліна затрималася.

– Бабуся, можеш кликати гостей! – вигукнула розчервоніла Аліна. – Будемо завтра твій день народження святкувати!

– Аліно, ми ж говорили …

– Я знаю! Але дивись, що я маю!

Аліна простягла бабцусі пакет, а потім дала їй купюру.

– Господи, звідки це все?

І тоді Аліна все розповіла. І про те, що останні кілька тижнів в’язала речі, і про те, як думала, що нічого не куплять. Але, головне, про незнайомця, який дав так багато грошей і ще купив продуктів.

Аліна думала, що бабуся зрадіє, але вона чомусь розплакалася.

– Бабуся, ти чого? – засмучено запитала Аліна.

– Та я від радості, Аліно. Думаю про те, яка в мене чудова внучка. І як мені з тобою пощастило. Але часу на сльози немає! Зараз ми з тобою одягнемося і підемо в магазин! А потім усіх кликатимемо на день народження!

Це було чудове свято. Щоправда, найбільше чомусь говорили про Аліну, а не про бабусю. Усі стверджували, що вона молодець.

Але Аліна вважала, що молодець у цій історії той чоловік, який все купив за таку високу ціну. Вона ще не розуміла, що зробила те, на що багато хто б не зважився. І річ не в тому, що вона хотіла влаштувати свято для бабусі. А в тому, яка вона добра і хороша людина.

КІНЕЦЬ.