– Вадиме, це вже не смішно! Твоя мама в такому-то віці зібралася заміж!, – сказала я до чоловіка, бо справді була розгублена. А тут ще вони надумали прийти до нас в гості, на знайомство, так сказати. Я весь тиждень готувалася, прибирала, все перескладувала, а в останній день взялась за приготування страв. Я ж не знала, чим все це закінчиться

– Вадиме, це вже не смішно! Твоя мама в такому-то віці зібралася заміж!, – сказала я до чоловіка, бо справді була розгублена. А тут ще вони надумали прийти до нас в гості, на знайомство, так сказати. Я весь тиждень готувалася, прибирала, все перескладувала, а в останній день взялась за приготування страв. Я ж не знала, чим все це закінчиться

– Вадиме, ти це серйозно? Ти хочеш, щоб я провела вихідні з твоєю мамою?, – сказала я.

– Так, Соломіє. Вона самотня останнім часом, і я бачу, що їй не вистачає спілкування. А ще я думаю, це допоможе вам стати ближчими.

Я хотіла заперечити, але його погляд був такий переконливий. Та й правда, наші стосунки зі свекрухою завжди були… скажімо так, прохолодними. Ми ввічливо обмінювалися репліками на сімейних обідах, але глибшого контакту не було.

Вирішила спробувати. Домовилися провести суботу разом. Я запропонувала прогулянку по місту, і Марія Степанівна, моя свекруха, погодилася.

– Чесно кажучи, я здивована твоєю пропозицією, – сказала вона, коли ми йшли через центральний парк. – Ніколи не думала, що ти захочеш провести час зі мною.

– Мені здається, нам потрібно краще знати одна одну, – відповіла я, хоча всередині мене все ще були сумніви.

Прогулянка пройшла краще, ніж я очікувала. Ми говорили про різне: книги, які вона любила, її молодість, як вона з батьком Вадима переїжджала в наше місто. Я навіть дізналася, що вона мріяла стати лікарем, але так і не закінчила медичний університет через фінансові труднощі в родині.

Наступної суботи ми пішли на каву. Марія Степанівна розповіла про свою любов до кераміки і як колись робила вази для друзів. У мене з’явилося відчуття, що вона поступово відкривається. Виявилося, що в нас більше спільного, ніж я могла подумати. І найголовніше — вона почала посміхатися щиро, без тієї натягнутої ввічливості, яка завжди була в її поведінці зі мною.

Поступово наші зустрічі стали традицією. Ми ходили на ярмарки, відвідували виставки. Вона навіть навчила мене готувати фірмовий торт, який завжди був зіркою наших сімейних свят. Я почала ставитися до неї не як до «мами чоловіка», а як до цікавої жінки зі своїми переживаннями й мріями.

– Соломіє, ти знаєш, я записалася на курси кераміки, – якось сказала вона під час нашого чергового походу на каву.

– Це чудово! — щиро зраділа я. – Ви ж завжди хотіли це зробити.

Марія Степанівна сяяла. Вона почала носити яскравіший одяг, зробила нову зачіску. Здавалося, вона розквітла. Курси кераміки стали її улюбленим заняттям, і вона часто розповідала про свої успіхи.

Та одного разу, коли ми зустрілися, вона сказала щось, що мене збило з пантелику:

– Знаєш, Соломіє, на курсах я познайомилася з чоловіком. Його звати Павло. Він дуже цікавий, і я навіть не знаю, як це описати… Але я відчуваю, що поруч із ним знову стаю собою.

Ці слова мене насторожили. Я не знала, як до цього ставитися. Адже Марія Степанівна була вдовою понад 10 років, і для мене було складно уявити її в нових стосунках.

Минуло кілька місяців, і все стало ще цікавіше. Павло став частиною наших розмов, а згодом вона привела його до нас додому на вечерю. Він виявився привітним і відкритим, але я бачила, що Вадим був розгублений.

– Як ти це сприймаєш? – запитала я чоловіка після того, як гості пішли.

– Не знаю, Соломіє. Це дивно. Вона ж завжди була тільки «мамою». А тепер у неї нове життя.

Вершиною всього стало те, що через кілька тижнів вона оголосила, що вони з Павлом заручені. Це сталося під час сімейного обіду.

– Ми вирішили не тягнути і весною одружимося, – сказала вона, дивлячись прямо на нас.

Вадим упустив виделку, а я не знала, що відповісти. Було зрозуміло, що це рішення для неї важливе.

Після вечері я довго думала. Я хотіла покращити наші стосунки, зробити їх ближчими, і, здається, це вдалося. Але я навіть уявити не могла, що це призведе до таких змін.

Зараз Марія Степанівна щаслива, і я бачу, що Павло дійсно дбає про неї. Вони готуються до весілля, а я почуваюся трохи розгубленою.

Тепер звертаюся до вас, друзі: чи правильно я зробила, що так активно намагалася зблизитися зі свекрухою? Чи, можливо, краще було залишити все, як є?

Як би ви реагували на такі зміни у своїй родині? Поділіться своєю думкою, мені дуже цікаво.

Джерело