Стаючи зовсім дорослими, під завалом питань, які потрібно вирішувати і справами, які ми самі набираємо на свою голову просто так, ми забуваємо про найдорожчих людей, виключаючи їх з наших життів, вважаючи їх «зайвими».

Але ж в дитинстві ті самі люди обіймали нас, і всі проблеми, весь смуток кудись пропадала.

Вадим був єдиним добувачем в сім’ї. Йому було нелегко, адже зарплата була не найвища, а він знаходився в пошуку додаткових джерел заробітку. Тут, зовсім не вчасно захво рів його батько,

і так як старий жив один, довелося Вадиму забрати його до себе.Це не дуже сподобалося його дружині. Невістка ставилася до Сергія Миколайовича з вираженим холодком.

Вона постійно говорила чоловікові, що їм складно тягнути батька хлопця на собі.

Незабаром було прийнято рішення здати Сергія Миколайовича в будинок преста рілих. Вадим зібрав речі батька, посадив його з сином в машину і відвіз за вже обраною дружиною адресою.

Вадим вважав, що батькові там буде легше, про нього і піклуватися там можуть краще…

На зворотній дорозі син Вадима, 7-річний Микита, раптом запитав у батька: — Тату, а скажи мені адресу цього місця. Він мені потрібен.

— Навіщо він тобі, сину? — запитав Вадим.

— Ну, щоб я знав, куди тебе здати, коли ти постарієш. Вадим тут же розвернувся і поїхав за батьком. Він довго просив вибачення у свого старого, хотів навіть на коліна вставати, але той не дозволив.

Потрібно цінувати своїх батьків, адже поки вони живі, ми можемо спокійно вважати себе дітьми.

КІНЕЦЬ.