Оксана з чоловіком в своїй багатоповерхівці жили вже давно.

Сусідів багатьох вони знали особисто, а вже у своєму під’їзді так точно знали усіх по іменах.

Місяць тому Оксана помітила нову сусідку, приблизно того ж віку, що й вона сама, близько сорока восьми, може, сорока дев’яти років…

Жінка миловидна, самотня, скромна і ввічлива. Жила вона навпроти Оксани.

Якось у ліфті вранці вони разом їхали на роботу, познайомилися.

-Доброго ранку, я Оксана, а як ваше ім’я? – привіталась жінка.

-Доброго, а я Марина. Я недавно тут живу, – просто відповіла сусідка.

-Марина, а де працюєте? – поцікавилась Оксана.

-У будівельній компанії, і добре, що не дуже далеко від дому. Не люблю вранці на транспорті їздити. Ходжу пішки. Тут іти, хвилин двадцять! А ви?

-А я у школі неподалік вчителькою. Нам до речі по дорозі. Спочатку моя школа, а трохи далі ваша компанія!

З того часу Оксана з Мариною разом ходили на роботу.

Вони подружилися, у них було багато спільних інтересів, розмов.

Оксана познайомила сусідку зі своїм чоловіком Андрієм.

Поговорити з чоловіком було особливо ніколи – він айтішник і завжди в комп’ютері, хоч на роботі, хоч вдома.

Тому Оксана була дуже рада дружбі із новою сусідкою. Вона іноді заходила до неї на чай.

Марина виявилася чудовою господинею. У неї був свій фірмовий рецепт вишневого пирога. Оксана ще ніде такої смакоти не пробувала!

Тому Марина часто балувала її смачненьким, і чоловікові Оксани завжди передавала шматочок пирога.

Марина розповідала, що переїхала в цей будинок після розміну своєї трикімнатної квартири із чоловіком. Він любив гульбанити, тому вона з ним і розлучилася.

В Марини була доросла дочка, але вона заміжня і живе в іншому місті.

Марина, якщо мала відпустку, то завжди їхала до доньки в гості. А ще там на неї чекав маленький онук.

В Оксани з чоловіком було двоє дітей. Вони вже жили окремо – дочка у Києві з чоловіком, а син у цьому ж місті. Він теж одружений.

Якось вранці вони не поспішаючи йшли на роботу. Весна, сніг розтанув, повітря свіже і прозоре, тому вони вийшли трохи раніше.

-Слухай, Марино, – раптом згадала Оксана. – Недавно поверхом вище роз’їхалися сусіди. Тетяна залишила свого Вадима і пішла до іншого чоловіка. У неї на роботі якийсь давній роман був, от вона так і вирішила…

Так я до чого це кажу… Вадим, до речі, хороший мужик, працьовитий, зовсім не гуляє і не гульбанить.

Багато сусідів до нього звертаються щодо сантехніки, меблів, електрики… Одним словом – майстер на всі руки!

Так от… Вадим мужик хороший, треба брати, поки не всі ще жінки дізналися, що він вільний!

Такий точно довго сам не буде! Маринко, ти подумай, я тобі серйозно говорю, навіть мій Андрій радить, щоб я познайомила тебе з ним. Вони колись разом працювали і він його добре знає.

Марина з усмішкою дивилася на подругу.

-Та тільки ж півтора роки минуло, як я пішла від свого колишнього, а ти вже мене сватаєш! – засміялась вона. – Я можна сказати ще не насолодилася свободою.

-Марина, це все добре, але в тебе вже вік, скоро пʼятдесят, як не як, – вмовляла подругу Оксана.

Вона, все ж бачила, що подруга сумнівається…

Марина посміхнулася і махнула рукою. Мовляв, будь що буде!

Познайомитися з Вадимом вийшло через пару днів.

Марина замовила собі велику шафу. Її привезли, занесли в квартиру Марини, а зібрати нікому.

Вантажники пропонували послуги зі збирання шафи, але їй здалося, що вони просять задорого, тож Марина відмовилася…

І тут же нагодилася Оксана, яка одразу ж сказала, що попросить Вадима допомогти сусідці.

Вадим не став відмовлятися. Часу вільного у нього було зараз повно.

-Добре, Оксано, знайом мене зі своєю сусідкою, допоможу зібрати шафу, – посміхнувся він, коли почув прохання Оксани.

-Завтра після роботи познайомлю, – сказала жінка. – Марина розрахується з тобою, ти навіть не думай.

Коли він спустився на поверх нижче, його зустріла Оксана, а Вадим повів носом.

-Як смачно пахне у вас тут, ось із цих дверей, – засміявся він, дивлячись на сусідку.

-Так це і є та квартира, – засміялась Оксана. – Це запах фірмового вишневого пирога Марини! Ти просто не уявляєш, яка це смакота!

Оксана подзвонила у двері, на порозі з’явилася Марина.

-Привіт, ось Вадим, знайомтеся, він збере тобі шафу, – просто сказала вона і пішла до себе…

…Наступного ранку Оксана все випитувала у подруги:

-Ну що, як тобі Вадим? Він із гумором чоловік. Не знаю, чого Тетяні не вистачало? Вадиму п’ятдесят один, як і моєму Андрію. Нормальний серйозний мужик, а головне домашній і надійний!

-Йому дуже сподобався мій вишневий пиріг, – посміхнулась Марина. – Наминав за обидві щоки, навіть з собою частину йому дала! Пішов задоволений, і взяв з мене слово, що ще спечу для нього. Ну, я йому й пообіцяла…

-От і молодець. Я рада, – відповіла Оксана.

Через день Вадим прийшов до Марини з інструментами.

-Здрастуйте, – почав він з порога. – У нас сьогодні акція, працюємо за вишневий пиріг! У вас на кухні дверцята почеплені криво, у ванній кран підтікає, у коридорі лампа не працює.

Тож беремося до роботи. Згодні? А взагалі давай перейдемо на «ти», по-сусідськи, – із гумором говорив Вадим, але головне все по ділу.

Марина, посміхаючись, кивнула головою.

-Точно, і коли це ти встиг усе помітити? – посміхнулася жінка.

-Ну я ж мужик, який не який, а трохи хазяйський. Не люблю, коли щось не працює. Ну, що беремося до діла?

Вадим, якщо вже брався за роботу, то виконував акуратно і сумлінно, не залишав по собі недоробітків.

Марина була дуже задоволена, дивлячись, як старається Вадим.

Вона зварила наваристого борщику, насмажила котлеток і картоплі.

Наступного разу вона пообіцяла спекти свій фірмовий пиріг…

…У суботу Вадим з Мариною поїхали до нього на дачу.

Весна була тепла, незабаром треба займатися городніми роботами.

Дача у Вадима була невеличка. Поряд з будиночком був лісок.

Вони відкрили хвіртку і зайшли на подвірʼя.

-Вадиме, а твоя колишня дружина на дачу не приїде? – раптом запитала Марина. – Мені не хотілося б тут із нею зустрітися!

А так то взагалі, я люблю копатися на грядках. У мене батьки в селі, іноді допомагаю їм…

-Та ти, що Маринко! – засміявся Вадим. – Та моя колишня і раніше час не з’являлася тут! Не любить вона тут бути. Їй треба на морі, чи в кафе. Оце вона любить! Я завжди майже все літо тут один сиджу.

Думаєш просто так у нас розлучення? Різні ми просто… Жили разом тільки заради дитини… Тож не хвилюйся, не зустрінешся! – заспокоїв її Вадим.

Увечері Марина приготувала смачного грибного супчику. На десерт вона спекла свій обіцяний вишневий пиріг. Вони чудово провели вихідні.

Наступного дня зранку Вадим прийшов додому, як раптом побачив у дверях якийсь папірець.

Він здивовано взяв записку і розгорнув її:

-Я вчора заходила до тебе. Я все знаю! Сусіди мені розповіли, де ти був і з ким! Чекаю завтра у мами – буде велика розмова. Тетяна.

Вадим застиг від здивування. Приходила його колишня дружина Тетяна.

-Мабуть, у неї не все добре в тих стосунках, – вирішив Вадим. – Хоче щоб я повернувся.

Наступного дня Вадим поїхав до тещі, де чекала на нього чекала похмура колишня дружина.

-Ааа, приїхав! – почала вона з порога. – А що це за сусідка з’явилася, га? Не минуло й пів року, як ти вже завів собі іншу?!

Теща стояла і схвально кивала головою.

-Тетяно, я приїхав не сваритися, а до кінця все вирішити. До тебе я більше не повернуся, давай розміняємо квартиру, дачу я залишаю собі, це дача мого батька, – спокійно говорив Вадим.

Тетяна ще більше почала сваритися. Добре, що її заспокоїла мати і кивнула Вадиму у бік дверей:

-Іди, мовляв, скоріше.

Вадим швидко вийшов з квартири… З Тетяною вони бачилися ще тільки один раз – коли оформляли документи на квартиру.

А зараз у Вадима і Марини чудова сім’я.

-Запах вишневого пирога моєї Маринки йде за мною по п’ятах! – весело говорить усім Вадим. – Ох і люблю я цей пиріг, а Маринку ще більше!

Виявляється, це вишневий пиріг допоміг знайти Марині своє жіноче щастя… І ще сусідка Оксана…