Пила чай на кухні й слухала, як капотить вода з крана у ванній кімнаті. Вже понад місяць минув, а чоловік ніяк не збереться полагодити.

Якби ж не вмів! Але у нього золоті руки. Він цим на життя заробляє. От іншим наводить порядок із сантехнікою, а у власному домі лінується. І, головне, майстра не дозволяє викликати. Каже, що він єдиний тут господар і все зробить, але пізніше.

Те, його “пізніше” так мені остогидло, що я вирішила полагодити той кран самостійно. Переоцінивши власні можливості, зробила ще гірше. Там, де раніше капало, почався справжній фонтан. Телефонувати чоловікові не стала. Не хотілось пів години вислуховувати його бурчання й підколи. Почав би мене принижувати, насміхатись. Тому чимдуж побігла до сусіда.

До того якраз завітав його товариш. От, вони стоять, спілкуються, а тут виривають я, вся мокра, схвильована. Пояснила ситуацію і попросила про допомогу. Сусід представив свого друга. Той виявився сантехніком і пообіцяв розв’язати мою проблему. Я ще раз повторила, що заплачу за ремонт, як годиться, але Вадим відповів, що йому не важко і грошей він з мене не візьме.

Ми побігли в мою квартиру, де вже утворився невеликий потоп. Вадим мерщій перекрив воду й поїхав за інструментами. Він повернувся та за кілька хвилин відремонтував кран, який дратував мене понад місяць. Тим часом я швиденько накрила на стіл. Вадим їв і нахвалював мою випічку, яку чоловік завжди критикував. Ще й погодився взяти кілька пиріжків із собою.

Вадим старший за мене. У нас різниця вісім років. Він виявився дуже цікавим співрозмовником. Ми проговорили кілька годин. Не пам’ятаю, коли останній раз у нас із чоловіком була така щира, відверта бесіда. Вадим звернув увагу на картину в моїй вітальні. Я сказала, що полюбляю вишивати бісером, а чоловік вважає це заняття дурницею і марною тратою часу. Вадим обурився. Він сказав, що чоловік не повинен називати дурницею те, що до вподоби його дружині.

Тоді я замислилась над тим, що ніколи не чула від чоловіка слів похвали чи, тим більше захвату. Навпаки, він завжди всім не задоволений. Готую не так, хобі обрала неправильне і взагалі все його завжди дратує.

Ми настільки душевно поговорили з Вадимом, що стали приятелювати. Він зачастив до товариша і заодно приходив мене провідати. А якось назвав мене “зіронькою”. Мене власний чоловік ніколи так ніжно не називав. Я закохалася. А все тому, що цей чоловік повернув мені відчуття жіночності.

Одного дня Вадим зізнався, що хоче, щоб ми були парою. Дав мені два дні на роздуми. Але мені вистачило й одного. Вже наступного дня я зі спакованими речами чекала на таксі, щоб відправитись до людини, яка дійсно мене кохає і поважає усі мої бажання.

КІНЕЦЬ.