Вадим довго не міr прийти до тями, після того як не стало коханої дружини. Він вирішив піти на дачу, зібратися думками, і тут звідки з’явився кіт…
Вадим втік зі своєї квартири. Від тієї порожнечі, що утворилася в їхньому сімейному гніздечку, після того, як не ста ло Анни. Все в квартирі нагадувало про неї. Він не міг залишатися у цій квартирі.
Потрібно було змінити обстановку. Вадим приїхав на дачу. Але й тут все йому нагадувало про кохану дружину. Її фартух, її чашка. Кіт з’єднання явився біля дверей дачі, як Вадим увійшов до будинку.
Пухнастий, сірий, як його називала Ганна — «мій дачний друг». Кіт з Вадимом ігнорували один одного, а вісь з Ганною вони ладнали. Звір був доглянутий, зарозумілий і волелюбний. Вечорами, коли Ганна сідала на ганку, кіт залазив до неї на коліна і задоволено бурчав.
Вісь і зараз, коли Вадим вийшов і сів на ґанок, кіт з’явився ніби зірки і одразу вмостився на колінах Вадима. І почав бурчати задоволений. — Ти дивись, визнав! — здивувався сусід, дід Матвій.
— Це Димок, кіт Марії. Її діти забрали до міста, а кота брати відмовились. Кинули тут. Багато хто хотів собі його забрати, та він нікому не дався.
Сам вирішив зверни собі хазяїна. Ось і вибрав! Вадим подивився на кота. Очевидно, тій навіть не планував йти. Чоловік підвівся, відчинив двері в будинок і увійшов до нього, залишивши двері відчиненими.
Димок забіг за ним і влаштувався у улюбленому кріслі Анни. — Ну що, Димок. Ми з тобою залишились самі. Значить і будемо жити разом. Ти не проти? Димок нявкнув щось. Напевно, висловлював свою згоду… — Тату, у мене для тебе важлива новина! — Зателефонувала йому дочка.
Вона жила зі своїм молодим чоловіком, у своїй квартирі, яку подарували її батьки. — Я вагітна! У мене буде дитина і ми з Антоном одружуємося! Вадим зрозумів, що треба жити.
Заради дочки, заради онуки, заради кота. — Ну що, Димок, треба повертатися до міста. Справ багато накопичилося. Ти зі мною? І кіт знову нявкнув, погоджуючись з людиною.
КІНЕЦЬ.