В старших класах школи та в університеті я була справжньою красунею. Якось раніше зовсім такого не помічала, а в цей юнацький період і шкіра чистіша стала, і фігура модельна, і риси обличчя прекрасні. Загалом, майже всі хлопці намагались привернути мою увагу. А подружки сміялись і говорили, що з такого широкого поля вибору мушу я найраніше з усіх заміж вийти, і то за якогось заможного парубка. Бабуся теж постійно казала, що така красуня звичайному чоловікові не гоже, щоб діставалась.

Та мене така надмірна увага чоловічої статі тільки пригнічувала, постійно я думала про те, що всі люди навколо максимально не щирі. Хлопці, які залицялись і робили мені компліменти здавались мені фальшивими і постійно я думала про те, що вони хочуть скористуватись мною і покинути.

Такого ставлення до себе я не хочу і терпіти не буду. Тому, навіть не розібравшись, чому всі хочуть зі мною товаришувати, я з підозрою ставилась до кожного.

Дмитро був не таким самим як інші. Він приділяв мені дуже багато уваги, як особистості із багатим внутрішнім світом, а не як модельному обличчю. До того ж, у нас була пристойна різниця у віці, яка його зовсім не відлякувала. Тому я й вирішила, що це доля.

Ми почали проживати разом через декілька місяців після знайомства. З часом я все думала, коли ж отримаю пропозицію руки та серця, але хлопець робити її не поспішав. Коли я натякала, то зауважував, що це має бути найкращий момент життя, а не просто похапцем. Тому я тільки сиділа і здогадувалась, коли вже цей момент настане. Але точно знала, що рано чи пізно ми одружимось.

Моя бабуся дуже скептично до цього ставилась. Як тільки я приходила у гості, то вона читала моралі, що по-справжньому люблячий чоловік не буде чекати зручного моменту, а зробить пропозицію якомога швидше, аби ощасливити свою другу половинку. Я жила у своїх ілюзіях і навіть пропустила мимо вух епізод, коли сестра Діми сказала мені, що її брат ніколи не буде мати штампу в паспорті.

От в таких мріях я прожила 10 років. Тепер мені 30 і у мене немає нічого: ні чоловіка, ні діток, ні кар’єри. Тільки зараз я розумію, наскільки безглуздо провела свою молодість. Це ж треба найкращі роки життя витратити на чоловіка, який ні на що не здатен, окрім порожніх слів та обіцянок. Вже життя чекала «того потрібного моменту». Дочекалась вже до краю.

Час не стоїть не місці. Проживши 10 років із чоловіком, що мав мене за домогосподарку, десь я й красу втратила. Тепер думаю тільки, аби Дмитро ще й не вигнав мене на вулицю, знайшовши молоду коханку. Тоді я точно опинюся біля розбитого корита.

КІНЕЦЬ.