Почалося все з того, що чоловік почав вимагати частку у моїй квартирі, яка мені дісталася у спадок задовго до шлюбу. Каже, вона, мовляв, маленька, її треба міняти на більший варіант. З цим я згодна, але я відразу сказала, що розмін чи купівля-продаж відбуватиметься за мій рахунок, а також всякі там ремонти та інше, щоб він туди не вкладався, тобто все повністю за мій рахунок.

Так, хай не відразу, поступово, я не така заможна, щоб за один день усе це зробити. Він став заперечувати, говорити: «я там шпалери клеїтиму і вкладатиму свої сили, та й їсти ми будемо за мій рахунок виходить, поки ти будеш в квартиру складатися».

Запропонував на розмін квартири скинутися навпіл, але в нього немає таких грошей, навіть найменшої частини від загальної вартості, на моє питання, де він цю суму братиме, заявив, що розбереться, може кредит візьме на себе. Бюджет у нас роздільний (вже був негативний досвід загального бюджету, коли я собі зимові чоботи не могла купити навіть).

Коротше звинуватив мене в тому, що я йому не довіряю, афериста з нього роблю. А я боюся, що у разі розлучення я потім залишусь без нічого. Зараз у мене є дах над головою, який у мене ніхто не забере, а у разі спільної купівлі нової квартири він стане її співвласником (принаймні, він так планує). А я хочу купити нову на бабусю (мами давно не стало), і щоб вона на мене потім оформила дарчу. Перестрахуватися, так би мовити.

Коротше, все закінчилося грандіозним скандалом. Наступного дня приїхала його сестра на вихідні, і він усі вихідні зі мною не розмовляв і зараз не розмовляє, тільки з нею спілкувався, всім своїм виглядом показуючи, що, мовляв, мені й без тебе добре.

В нього самого нічого у власності немає. Батько його вигнав з дому без гроша в кишені через спільний бізнес (а насправді він на нього просто безкоштовно працював, за їжу на кшталт (батькам же треба допомагати), а коли розкрив рота з приводу грошей, його тут же і виставили на вулицю). Влаштувався на роботу, і спочатку жив там же.

Ще дід із бабусею обіцяють йому дім у спадок залишити, але це все не точно, оскільки сім’я у нього велика, є дві сестри та два брати. Сьогодні зателефонував з роботи і сказав, що я йому в душу нагадила ось цим усім. Ситуація ускладнюється тим, що ми з різних міст, зараз живемо у його бабусі і плануємо переїзд у моє місто.

Я розумію, звичайно, що йому тут не буде куди піти в разі чого, але ж і я його не вижену, не зможу, не так вихована. У разі розлучення дам можливість спокійно зібратися і поїхати, надвір вночі не виставлю (а він мене виганяв так після сварки).

Залишатися в його місті я не хочу, бо жити все життя на чужій території не готова, хочу бути господаркою на власній кухні (жінки зрозуміють). Сестриця його по кожному все в найдрібніших подробицях доповість свекрусі, бо була випадковою свідкою нашої сварки.

Не знаю навіть, навіщо пишу сюди, просто виговоритися, на душі бридко і гидко. І його я розумію з одного боку, але й сама в разі чого нічого не хочу залишитися.

КІНЕЦЬ.