В ту ніч я зовсім не могла заснути, весь час думала про свою невістку. А вона спала в сусідній кімнаті. В той день Тетяна повернулася додому сама, і я зрозуміла, що тепер наше життя зміниться назавжди

Хочу, щоб ви зрозуміли, що я не жаліюся на життя, я просто хочу позбутися якоїсь важкості на душі, яка заважає мені жити і рухатися далі, адже я дуже потрібна своєму онучкові та рідному синочку.

Я до цих пір зрозуміти не можу, як можна залишити свою дитину? Дев’ять місяців відчувати її і залишити в будинку, тому що він народився недужий.

Так склалося, що мій син одружився вже в зрілому віці. Йому тоді було 39 років. Його дружина, Тетяна, раніше була вже заміжня, але під час знайомства з моїм сином вона була розлучена.

Тетяна лише на три роки молодша за мого сина. Вони зустрілися в парку випадково, як розповідав мені син, Роман. Довго чекати вони не стали і одружилися.

Роман все своє життя мріяв про сина, а я про онука. Але вік невістки грав проти неї. Вона дізналася, що чекає дитину, коли їй було вже 38 років. Це була її перша дитина. Проходити потрібні обстеження вона відмовилася.

Коли прийшов час народжувати, мій син дуже хвилювався і вирішив бути присутнім поряд з дружиною у цей час. А потім нам повідомили, що хлопчик має недугу, вона на все життя і вдіяти з цим вже нічого не можна.

Тетяна цілими днями дуже сумувала. А, потім, не попередивши нас, вона приїхала додому. Була одна, без синочка. Виписка повинна була бути лише на наступний день, але вона виписалася раніше. Невістка сказала, що прийняла рішення, і вона не готова виховувати таку дитину.

Коли вона заснула, я вирішила поговорити з сином. Я пояснила йому, що так не можна. Це наша маленька часточка, його рідний і єдиний син, про якого він все життя мріяв. Невже він залишить його? Яке життя його чекає без любові і турботи? Тим більше діти приносять лише радість своїм батькам.

Вночі я заснути не змогла. Весь час думала про онука, як він там? Він же відчуває, що мама його залишила. Діти все розуміють, вони відчувають. Вранці син сказав, що згоден зі мною і хоче забрати хлопчика додому. Тоді ми вирішили поговорити з невісткою. Я розуміла, як їй зараз важко.

Їй потрібно хоч трішки заспокоїтися після всього і прийти в себе. Я впевнена була, що її непросте рішення, було прийнято спонтанно і непродумано.

Коли ми сказали, що заберемо дитину, вона влаштувала нам справжню суперечку. Дружина мого сина повторювала, що не стане виховувати таку дитину. Ми розуміли, що це все через хвилювання, але хлопчика забрали додому.

Мій син відразу назвав малюка Іванком. Невістка перший час навіть не підходила до нього, а потім і зовсім пішла з нашого життя, назавжди залишивши свого чоловіка та єдину дитину. Вона сказала, що не може полюбити свого сина і жити з ним і Романом не бажає.

Так ми і живемо тепер втрьох: я, син і наш маленький хлопчик. Якби інколи нам не було важко, я жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Жодного!

КІНЕЦЬ.