– В цьому році на Різдво у батька ювілей, тож я сподіваюся, що ти уважиш тата і приїдеш, – попередила мене мама по телефону ще на початку місяця.

– А Зоряна буде? – запитала я.

– Ліля, я розумію, що тобі досі неприємно. Але і ти мене зрозумій, я мама вас обох, і обох вас люблю, хоча і не підтримую вчинку Зоряни, – каже мені мама. – Так, вони з Олексієм будуть, але і ти приїжджай, вам давно вже пора помиритися.

Я сказала мамі, що ми ще повернемося до цієї розмови, але мені треба бігти, бо я на роботі. В цій ситуації, напевне, мені найбільше шкода моїх батьків, бо вони змушені нас з сестрою однаково любити, а я не можу їй пробачити того вчинку, який вона зробила, і думаю, що ніколи з нею після цього спілкуватися не буду.

Я завжди думала, що сестра — це не просто рідна людина, це твоя підтримка, твоя опора, твоя друга половинка. Але, мабуть, я дуже помилялася.

Я була старшою, і мені завжди здавалося, що Зоряна потребує моєї допомоги, моєї поради, що я маю бути для неї прикладом. Вона була менш серйозна, більше емоційна, але це не заважало нам бути подругами. Ми з нею ділилися найсокровеннішим, і я ніколи не сумнівалася, що так буде завжди.

Але те, що сталося, перевернуло моє життя – сестра забрала у мене чоловіка, і таке не пробачається.

Олексій – мій чоловік. Ми з ним познайомилися в університеті, між нами виникло справжнє кохання, і ми вирішили одружитися. Весілля не було, ми просто розписалися. Жили ми на знімній квартирі, мріяли про власний дім, спільних дітей і велике щастя.

Сестра теж знімала квартиру з своїм хлопцем, але потім у них щось там не заладилося, вони розійшлися, і сестра певний час ходила зажурена.

Зоряна часто і до нас забігала, я не бачила в цьому нічого поганого навіть тоді, коли приходила з роботи і заставала картину, як вони удвох на кухні п’ють чай.

Але чим більше ми проводили часу разом, тим більше я помічала щось дивне у їхніх поглядах. Спочатку я не звертала увагу, думала, що це просто мені здається. Олексій став трохи відстороненим, менше говорив, менше усміхався, коли ми з ним були наодинці. І я почала помічати, що він дивиться на Зоряну з тим поглядом, який я колись бачила, тільки коли дивився на мене.

Всі ці маленькі сигнали почали збиратися, і я не могла їх більше ігнорувати. Та я так би і не наважилася почати цю розмову, якби це не зробив мій чоловік.

Він мені повідомив, що закохався у Зоряну і хоче бути з нею.

– Що ти кажеш? – прошепотіла я. – Як так?

Зоряна, стоячи поруч, дивилась на мене, а її очі не могли приховати того, що я вже давно відчула. Там не було співчуття, не було ніякої каяття, тільки… розуміння того, що все вже сталося. Зоряна тихо сказала:

– Ліля, я не хотіла, щоб так сталося, але я люблю його.

Я не знала, що сказати. Мені було боляче, настільки боляче, що я просто не могла говорити. Я не могла зрозуміти, як вона може так вчинити. Як сестра може забрати в іншої сестри чоловіка?

Як вона могла? Як вона могла забрати те, що належало мені? Я ж завжди була для неї старшою сестрою, я ж завжди її підтримувала, я допомогла їй пройти через всі важкі моменти, давала їй поради, як мені здавалося, для її кращого життя. І ось тепер вона, просто так, без жодних слів, без жодного пояснення, забирає в мене найцінніше.

Ми розлучилися, я переїхала в іншу квартиру, а Зоряна в нашу. Вони з Олексієм відразу оформили стосунки. Зараз сестра дитину чекає.

Батьки мої теж важко все це пережили. Та зараз, коли вже сталося як сталося, мама наполягає на тому, щоб я почала з ними хоч трохи спілкуватися.

– Ви рідні сестри. Ти що, все життя збираєшся від неї втікати і її уникати? У тебе скоро племінниця з’явиться, і дитина ні в чому не винна. Як і батько, який хоче вас обох бачити на Різдво у себе на святі, – каже мама. Вона наполягає на тому, що треба нам миритися.

Та я не можу переступити через себе. Як тепер бачити обличчя сестри, яка забрала в мене не тільки чоловіка, але й частину мого життя? Як далі спілкуватися з людиною, яка вирішила будувати своє щастя на моєму нещасті?

Мама заявила, що якщо я не прийду до батька на ювілей, і не ходитиму на наші родинні свята, то вони від мене відмовляться. І що тепер робити – я не уявляю. Батьків я люблю, а сестру бачити не хочу. Як бути?

Джерело