Я тричі був одружений, і з усіма дружинами в мене досі збереглися гарні стосунки. Але найбільше мені пощастило з Лілею, третьою дружиною, з якою ми вже разом 20 років.

Перший раз я одружувався дуже молодим, мені 20 ледве виповнилося. Катерина була моєю однокласницею, ми з нею з дитинства зналися, а в старших класах вже почали зустрічатися.

Це були перші почуття, які керувалися емоціями. Я зробив Катерині пропозицію, бо боявся, що її по розподілу направлять в іншу область, і там вона собі когось іншого знайде.

Прожили ми всього 4 роки, бо наша романтика дуже швидко розбилася об прагматизм реального життя. У нас народилася дитина, турбот стало більше, а грошей менше. Ми почали сваритися.

Якось, я глянув на дружину, і зрозумів, що я її не люблю, що всі наші юнацькі почуття давно випарувалися.

Я запропонував Катерині розлучитися. Вона просила мене подумати, але згодом погодилася, і ми мирно розійшлися. А про сина я пообіцяв турбуватися.

Одружився я майже відразу після розлучення, хоча і не планував цього. Мирослава була такою красунею, що я просто не встояв. Я навіть уявити не міг, що можу мати таку красиву жінку.

У нас народився син. Та Мирослава не хотіла займатися сімейними справами, її цікавило лише те, як вона виглядає. Вона постійно купувала собі обновки, на сукні, туфельки і сумочки йшла вся моя зарплата.

Якось я не витримав, і сказав, що більше не збираюся оплачувати Мирославі її забаганки, на що вона мені відповіла, що якщо не хочу я, то це будуть інші робити.

А через кілька тижнів зібрала моя Мирослава валізи, і в Італію подалася. Сина нашого до своєї мами в село відвезла.

А я що мав робити? Подав на розлучення, адже мені дружина вдома потрібна, а не десь далеко у світах.

Третій раз я точно не збирався одружуватися, але ж хіба можна втекти від долі?

Зі мною на роботі працювала Надійка. Дівчині було вже під 30, а вона ніяк заміж не могла вийти, через що не раз ставала об’єктом підсмішок з боку колег. Хороша вона була, добра дуже, але – не красива, тому чоловіки і не звертали на неї уваги.

Я теж ніколи не дивився в її сторону, але, одного разу ми обоє затрималися на роботі, було вже пізно, і я запропонував їй підвезти її, оскільки був з машиною. Саме тоді, в дорозі, сталося щось дивне – я наче вперше її побачив, від Наді пахло якось так по-домашньому, спокоєм і затишком.

Відтоді я став приділяти їй знаки уваги, з кожним днем вона зачаровувала мене все більше. Я не зчувся, як закохався, але це почуття не було схоже на будь-яке інше, це було зріле усвідомлення того, що я хочу бути поряд з цією людиною.

Надія, звичайно, знала і про мої два шлюби, і про двох дітей, але з розумінням ставилася до всього. Вона, взагалі, людина-душа.

Ми одружилися, у нас народилося ще двоє спільних діток. Про старших синів я теж не забуваю, вони часто до нас заходять, і Надя їх радо приймає у нас вдома.

У мене зараз – найкраща дружина у світі, навіть не знаю, за що мені так пощастило. Тепер я знаю точно, що зовнішня краса – це не головне, бо з лиця воду не пити, для життя потрібна рідна людина.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

КІНЕЦЬ.