В той день з самого ранку я зрозуміла, що почала нездужати. Я набрала доньку, і пояснила їй ситуацію, а вона байдуже мені відповіла, що їй зараз ніколи, і вона поспішає на роботу, а до мене зможе заїхати лише ввечері. Синові телефонувати я не хотіла, останнім часом у нас з ним дуже зіпсувалися стосунки, та все ж набрала, проте він також не відреагував ніяк. Хто б міг подумати, що єдиною людиною, яка мені допоможе, стане колишня невістка
В той день з самого ранку я зрозуміла, що захворіла, а в мене вдома не було навіть банки малини. Я набрала доньку, і пояснила їй ситуацію, а вона байдуже мені відповіла, що їй зараз ніколи, і вона поспішає на роботу, а до мене зможе заїхати лише ввечері.
Синові телефонувати я не хотіла, останнім часом у нас з ним дуже зіпсувалися стосунки. Він рік тому пішов з сім’ї, бо у нього з’явилася інша жінка. А я тоді стала на сторону невістки, бо мені її було шкода.
Я просила сина подумати, адже вони з Галиною прожили 12 років разом, і саме вона і її батьки допомогли моєму сину вибратися із складної ситуації, в яку він потрапив. Він мав великі борги, а сваха моя була заробітчанкою, і вона практично віддала за нього всі гроші.
Син одружився з Галиною, сваха їм квартиру окрему купила, тому я вважала, що моєму сину дуже пощастило. Була лише одна проблема – Бог чомусь не благословив їх діточками.
А трохи більше року тому, як грім серед ясного неба, син нам заявив, що його одна знайома чекає від нього дитину, тому він іде з сім’ї. Я ледь свідомість не втратила, коли навела справки про нову пасію сина – старша за нього на 3 роки, розлучена, має дитину від першого шлюбу.
Син мене не послухав, навіть після моїх довгих вмовлянь, він таки лишив Галину. Я ж першу невістку дуже любила, тому не перестала з нею підтримувати стосунки, а з сином я практично припинила спілкування.
Та зараз мені було погано, тому я переборола свою гордість, і набрала сина. Він навіть зрадів тому, що я йому подзвонила, але коли почув, в чому справа, то так само сказав мені, що зайнятий, і швидше вечора не зможе приїхати.
Мені хотілося плакати, бо маючи двох дітей, навіть нема кому до мене прийти і чай з лимоном мені зробити. На щастя, до мене забігла в гості колишня невістка. Вона як побачила, в якому я стані, то і в аптеку збігала, і в магазин, і з роботи відпросилася, щоб побути зі мною.
– Галинко, навіщо ти це робиш? Адже це не твій обов’язок, – питаю її.
А вона голову опустила і каже, що любить мене, а ще – вона досі любить мого сина, і вірить, що він до неї ще повернеться.
Я навіть не знала, що їй на це відповісти, бо вона і справді дуже хороша. Хотілося б хоч якось їй все компенсувати і віддячити за її доброту, але як? Може їй свою квартиру переписати, бо якщо чесно, то ні донька моя, ні син, з їхнім відношенням до мене, на спадщину не заслуговують.