Гуляючи по ринку, Валентина, несподівано для себе, натрапила там на свою свекруху Ірину Петрівну. Та продавала розсаду, як раз за якою і йшла на ринок Валя.

-Здрастуй, Валентино. Щось ви з онуками зовсім про бабусю забули.

-Так діти ж вчаться, – намагалася виправдатися невістка.

-Зрозуміло. Зате твою матір вони через день бачать, раз у раз до неї заходять. Я ж теж не маленька, і про це мені відомо. Так що для іншої бабусі вони все-таки знаходять час.

Валентина зніяковіла і почервоніла від сорому. Вона добре пам’ятала, що свого часу, коли чоловік ще був живий, саме Ірина Петрівна надавала допомогу, а рідна мати займалася особистим життям. Тепер же, коли у матері з’явилися проблеми, вона раптом згадала про дочку.

Разом, Валентина та Ірина попрямували на її дачу. Там свекруха обіцяла дати невістці свою власну розсаду безплатно. Весь цей час: і поки жінки добиралися до дачі, і поки невістка була там кілька годин – свекруха невпинно дорікала їй та онукам в тому, що вони зовсім забули про свою бабусю. Нарешті, невістка заявила:

-Ірино Петрівно, а може, якщо ви не зайняті, то приїдете до нас на вихідні? Мені якраз треба було перебрати речі чоловіка, що залишилися після його… Ну, я навіть не знаю – що викидати, а що залишити.

Свекруха погодилася, і через кілька днів зустріч з онуками таки відбулася. Тоді Ірина Петрівна відразу звернула увагу на те, що невістка так і не торкалася розсади.

-Валю, а що в тебе розсада все так і простоює?

-Ірино Петрівно, я разом з вами її хотіла висадити.

-Ну добре. Тоді розберемо речі Дімочки… І завтра поїдемо на дачу.

На тому і зійшлися. Приступили до діла. Дітей теж залучили до процесу, хоч вони і не виявляли особливого задоволення в перебиранні речей батька. Вони були вже дорослими, а незадовго до того, як батька не стало, той посварився з їх матір’ю, тому після того випадку до рідного батька вони почали ставитися якось по-іншому.

Розбираючи речі, дочка Валі виявила купу якихось листів. Було зрозуміло одразу – підписані вони батьком.

-Дочко, залиш це в коробці, я їх потім переберу, – сказала Валентина.

Валентина намагалася вести себе максимально спокійно, ніби її зовсім не хвилює, що в тих листах, але їй це не дуже успішно вдавалося. Тоді спостережна Ірина Петрівна поспішила втішити невістку, коли вони залишилися наодинці.

-Ти хіба станеш читати ці листи? Навіщо? Я впевнена, що мій син ніколи б не пішов на зраду.

-Я теж ніколи не сумнівалася в ньому і зараз нічого не змінилося, – запевнила невістка свекруху.

-Тоді їх треба неодмінно позбутися, зробимо це на дачі, – запропонувала Ірина.

Валя погодилася, але така наполегливість свекрухи змусила її захвилюватися ще сильніше. А може, вона щось знає, чого не знала сама Валя?

На наступний день на дачі Валя, як і обіцяла, розвела багаття і кинула туди листи. Ну, точніше, так думала Ірина Петрівна. Валя не змогла побороти свою цікавість, тому, листи вона сховала на дачі – додому взяти їх їй так і не вдалося.

За листами Валя так і не повернулася. Вона вирішила, що в цьому немає ніякого сенсу. У неї вже були припущення, з ким би у її чоловіка міг бути зв’язок. І якраз згодом вона зустріла саме ту дівчину. Її звали Ларисою. Дмитро був з нею у відносинах до появи Валі в його житті. Ось на цьому грунті жінка і припустила, що під час шлюбу у чоловіка могли прокинутися колишні почуття.

-Ларисо, тільки скажи мені прямо і чесно. У тебе щось було з моїм чоловіком, Дмитром, коли я була з ним у шлюбі?

-Валічко, запевняю тебе, що не було нічого.

Така відповідь здалася Валентині непереконливою, і тоді вона вирішила, що тепер листи точно повинні бути прочитані і вивчені. Жінка взялася за перший лист… Те, що вона прочитала, вразило її настільки, що жінка не могла повірити своїм очам.

Дмитро листувався з якоїсь Людмилою. Мало того, він приводив її додому. Це збігалося з датою, коли Валя тиждень була у відрядженні. Але на цьому дивовижні відкриття не закінчувалися. У листі ця сама Людмила дякувала Дмитру за те, що він познайомив її зі своєю матір’ю, чи то пак, Іриною Петрівною. Саме тому свекруха так старанно намагалася уникнути того, щоб невістка прочитала ці листи. Свекруха все знала і мовчала…

Також в цьому листі згадувалося про якусь дитину, але чи була вона Діми – незрозуміло. Це і хотіла з’ясувати Валя, але свекрусі вона ще вирішила нічого не говорити.

Через два дні Ірина сама прийшла до Валі додому. Тоді вже Валентина не витримала і все розповіла свекрусі.

-Третього вересня два роки тому він приводив її у ваш дім!

-Валю, я не знаю, хто ця жінка. Два роки тому… Я навіть не пам’ятаю, що я тоді робила. Може Діма і заходив сам, у нього ж є ключі, але я нічого не пам’ятаю про це.

Здавалося, що Ірина Петрівна говорила щиро.

-Ну не поспішай ти з висновками! Сама поміркуй, навіщо твоєму чоловікові залишати таке? Чому він не сховав або не позбувся цих листів. Може, таким чином, він хотів щось тобі сказати? Раптом в цих листах є якісь підказки.

Тоді Валя дійсно задумалася над цим варіантом. Жінка почала вивчати інші листи, але крім любовних зізнань не знайшла нічого. Не згадувалася і адреса Людмили, зате завжди йшлося про якусь дитину. Було схоже на те, що Дмитро сам вигадав цю історію і спеціально написав отакі листи. У будь-якому випадку, якщо ця Людмила існує, її треба було знайти, але як – невідомо.

Ще через кілька днів невістка зустрілася зі своєю свекрухою.

-Валю, я згадала те третє вересня, – схвильовано промовила Ірина. – Але в той день мене не було вдома. Зате моя сусідка тоді мені розповідала, що тоді мій синок приходив і не один, а з жінкою. Вони цілувалися, він дарував їй квіти.

Невістка здивувалася:

-Чому я дізнаюся про це тільки зараз?!

-Я коли про все дізналася, одразу ж запитала Діму, що він скаже тобі і як він збирається це пояснювати, а він попросив не лізти не в свою справу.

Валя повністю розчарувалася в свекрухи, але що сталося далі, ще більше змусило її засумніватися в тому, чи зі своїм чоловіком вона жила чи він взагалі був іншою людиною, як виявилося, зовсім незнайомим своїй дружині.

Коли вона розповіла про всю цю ситуацію своїй матерії, то виявилося, що вона була в курсі всіх зустрічей, листів і іншого. Виявляється, Дмитро сам їй про все розповідав.

-А свекруха твоя – та ще! У неї вдома сховок є, де Діма важливі документи заховав. Вона що хоче тобі скаже, а ти і повіриш в усе.

Тепер, як з’ясувалося, в невіданні Валю тримала не тільки Ірина Петрівна і Дмитро, а й власна матір.

Коли Валя прийшла до Ірини шукати сховок, то та сказала, мовляв:

-Нічого не знаю.

Але Валю було вже не зупинити. Вона сама стала шукати в квартирі, а коли знайшла схованку, то діватися Ірині Петрівні вже було нікуди.

У схованці вона знайшла папери, де було вказано адресу, а також там були і медичні висновки. У загальних рисах було зрозуміло, що у якоїсь дівчини були проблеми зі здоров’ям.

Валя довго не роздумувала – поїхала в те місто. Виявилося, Людмили вже не стало. А дитиною виявилася дівчинка Марина, які виховуються однією своєю старенькою бабусею. Вона теж хворіла з дитинства.

Як виявилося, чоловік тільки-тільки вже готувався зайнятися її лікуванням, але не встиг… Тоді Валя недовго думаючи вирішила, що перевезе дівчинку до себе.

Вона познайомила її зі своїми дітьми, а своїй матері і свекрусі Валя так і не змогла пробачити, адже вони все життя прожили так, ніби ця проблема ніколи б їх і не торкнулася…