– Я вже і сама не знаю, чи воно мені треба, – каже Галина Петрівна своїй подрузі. – Начебто, і людина він хороша, але мене щось в ньому таки насторожує.

– Ой, Галинко, навіть не знаю, що тобі порадити. В таких справах краще самій приймати рішення. Я з своїм Грицем уже 40 років разом, всяке бувало, і зараз не раз він мене так дратує, що я вже б пішла з дому, якби мала куди. Втупиться в той телевізор, і слова до тебе не скаже.

Поїсть, поставить тарілку – помити не здогадається, дякую не почуєш. То ж навіть не знаю, як воно краще – і самій недобре, і з кимось жити теж не з медом.

Сусідка Галини, Ніна, прожила щасливе життя у шлюбі, з чоловіком виховали трьох дітей. Сини їхні добре влаштовані, живуть усі окремо, і ще й батькам своїм допомагають.

Галина все життя по-доброму заздрила Ніні. У неї ж в житті склалася кардинально інша ситуація. Чоловік від неї пішов, коли їхньому сину було всього 4 роки. Не допомагав нічим, крім аліментів, а їх було наче кіт наплакав. Тому жінці доводилося все на собі тягти.

Особливо тяжко було, коли куди на весілля чи на дні народження кликали. Галина дивилася на інших жінок, які поважно приходили під ручку з своїми чоловіками, і почувалася в такому товаристві, м’яко кажучи, не дуже.

Щоправда, Галина зробила непогану кар’єру – була начальником в податковій, то ж змогла і себе, і сина прогодувати.

Заміж виходити більше не хотіла, у неї не було на це ні сили, ні бажання. А особливо не хотіла вона, щоб у її синочка був вітчим. Тому і прожила сама всі ці роки.

Син одружився, і виїхав за кордон, зараз живе в Німеччині. Додому не приїжджає, мамі не допомагає. Але вона і не просить, сама справляється.

На роботі, щойно їй стукнуло відповідну кількість років, Галину урочисто відправили на пенсію. Та вона, як професіонал, без роботи не сидить, взялася вести бухгалтерію кількох фірм, тому досі непогано заробляє.

Восени Галина Петрівна на курорт поїхала, хотіла підправити здоров’я, і там зустріла Павла Дмитровича. Він на два роки від неї молодший, давно самотній, розповідав, що має і бізнес, і будинок, і машину, але в іншій області, а тут він налаштовує новий бізнес.

Два тижні пролетіли непомітно, Павло не відходив від Галини, сказав, що закохався як в юності, що вона – дивовижна жінка, і він мріє саме з нею провести старість.

Що там казати, Галина, якій завжди бракувало чоловічої уваги, теж захопилася. Вона була в захваті від розмов з своїм новим знайомим, Павло був дуже начитаний і вмів підтримати будь-яку тему.

Повернувшись з курорту, вони стали зустрічатися, в кіно ходили, в кафе на каву, але не більше. Галина думала, що кавалер хоч раз її в ресторан запросить, але Павло Дмитрович завжди обходив цю тему стороною, а все частіше став приходити до Галини в гості. А вона вже його зустрічає щедро накритими столами.

Одного разу Павло Дмитрович прийшов до неї засмучений, сказав, що у нього тимчасові фінансові проблеми, і що йому треба 50 тисяч гривень.

– Виручиш, Галинко? Я поверну відразу, як буду мати гроші, – став проситися Павло Дмитрович.

Галина без зайвих думок витягла із сховку гроші, відрахувала 50 тисяч, не взяла навіть ніякої розписки, бо ж вірила Павлу.

– А знаєш що, виходь за мене заміж, – раптом запропонував Павло. – Чого нам ховатися, ми давно не діти, – каже.

Пропозицією Павла Галина була дещо ошелешена, тому сказала, що їй треба подумати.

А коли Павло, смачно поївши, покинув її квартиру разом з грошима, Галина до сусідки пішла, поради питати.

– Перш, ніж прийняти рішення, треба тобі, Галино, до нього в село поїхати, подивитися як він живе. А то говорити можна багато. Та й з грошима ти поспішила, – каже Ніна.

Галина не знала, як сказати Павлу Дмитровичу, що вона хоче до нього поїхати, але він її випередив, і сам запросив в гості, але не до себе, бо там дочка живе, а на їхню дачу. Описав як там красиво – природа, чисте повітря, озеро, пообіцяв, що шашлик посмажить, а натомість на жінку на дачі у потенційного нареченого чекав сюрприз.

– Давай, спочатку все тут приберемо, а потім будемо відпочивати, – запропонував Павло Дмитрович і по-діловому всунув їй відро, мітлу і лопату.

На дачі, після зими, роботи багато, то Галина так напрацювалася, що рук не чула, заснула ввечері швидше, ніж коханий шашлик посмажив.

Їла його уже напівсонна і втомлена, дивилася на Павла, і в голові у неї крутилася лише одна думка – нащо мені то заміжжя в 60?

А яка ваша думка? Що б ви порадили Галині?

Джерело