Свого часу моя сусідка Ганна вийшла заміж та поїхала жити до чоловіка у місто.

Зараз вона й досі живе в місті, в квартирі його.

А мама з татом так і залишилися жити в селі, біля них була земельна ділянка зі старою хатиною.

Згодом рідний брат Ганни її купив, з часом побудував там великий будинок, батьки йому допомогли. звісно, чим могли.

У Ганни немає свекрухи, батьків чоловіка не стало давно, та й з родини поблизу них ніхто не живе, тому ні допомогти, ні виручити їх немає кому, бувають і такі часи.

А згодом Ганна мала народжувати донечку, і попросила маму, щоб та приїхала після того їй допомогти, хоча б на місяць, адже розуміла, що їй одній буде важко впоратися з усім.

Чоловік Ганни їздить працювати у відрядження, тому їй непросто буде сидіти одній з немовлям.

Це ж і на вулицю потрібно вийти за продуктами, і в поліклініку перший час.

І вже ж пізня осінь, наближалася зима, батьки в селі картоплю викопали, багато там вже роботи не було.

Мама пообіцяла приїхати, але потім сама зателефонувала своїй доньці і сказала, що приїхати до доньки не може приїхати, адже її син Дмитро збирається одружуватися, усі до весілля готуються.

Два місяця вона готувалася до весілля, так і не приїхала допомогти доньці.

Зате щодня дзвонила і розповідала, яка хороша у неї невістка, Дмитрові з дружиною дуже пощастило, жодного разу так і не запитала про свою власну онучку.

А потім і в Дмитра народилася донька.

– Ми тобі, Ганно й не казали – сьогодні твій брат став татом, тепер і в нас з’явилася онучка, – перше, що сказала мама Ганні, коли подзвонила до неї.

Відтоді й почалося: як не подзвонить, то лише про маленьку Оленку розповідає, яка вона мила, як всі її люблять, а про доньку самої Ганни – ні слова.

А потім Ганна вже мала народжувати сина, знову попросила маму, щоб та приїхала на допомогу, та мама, навіть не думаючи, сказала відразу, що приїхати не може, адже вона щодня з Оленкою сидить.

Минув час і Ганна з чоловіком і двома вже дітьми вирішила поїхати сама до батьків, щоб ті хоч і її дітей побачили.

Їх зустріли радісно, але потім всі переключилися на сім’ю її брата, а Оленка з бабусиних рук так і не злізала.

До дітей Ганни батьки зовсім не тягнулися.

Ганна повернулася додому, чоловік часто їде у відрядження, робота в нього така.

А Ганні, як потрібно кудись вийти, вона залишає діток на стареньку сусідку:

– Звичайно, доню, я посиджу з дітками, мені не важко, я на пенсії вже. Шкода мені тебе, що ти сирота. Була б в тебе рідна мама, вона не залишила б вас.

Ганні ці слова так запали в душу: у неї ж є мама, вона не сирота, але, виходить, що так.

Чому мама любить лише сина і його сім’ю?

Тому що вони близько живуть біля неї?

КІНЕЦЬ.