Колись я дуже добре заробляла свого часу. Все життя старанно працювала на досить таки хороших роботах, працьовитою людиною дуже була, коли дозволяло здоров’я, ніколи не губила шанс заробити якусь копійку, якщо була така змога.

В той час, коли всі мої подруги самі вдома навіть хліб пекли, адже часи тоді були важкі, щоб зекономити я своїй сім’ї ніколи нічого не шкодувала, возила свою сім’ю щороку на курорти, батьків своїх в санаторій.

А як я любила своїх дітей, все готова була їм придбати, навіть небо прихилити для них, аби в них в житті все склалося.

В мене є дві доньки, тому сукні та ляльки в них були найкращі, дала гарну освіту дівчатам, завжди старалася для них і жила заради них, можна сказати.

Так склалося життя, що я сама доглядала і батьків своїх і свекрів обох. Без перебільшення, в молодості я була жінка працьовита, скрізь встигала, всім допомагала. Завжди і друзям допоможу, і родичам гроші позичу, нікому не відмовляла, завжди усім йшла на зустріч.

Жили ми усі в трикімнатній квартирі всією сім’єю, жили добре завдяки мені, і це щира правда, бо я старалася для сім’ї і чоловік тягнувся за мною, скрізь був порядок.

Ми з чоловіком гарно доньок видали заміж, допомогли купити квартири. Тепер у них свої сім’ї, живуть непогано: в злагоді та достатку.

Нещодавно чоловіка не стало. Сил працювати вже немає, давно вже на пенсії, лише на неї й зараз живу, так, як заощаджень зовсім немає, адже свого часу все до останнього дітям віддала.

Коли прийшла осінь, стали приходити великі платіжки. Пенсія у мене невелика, особливо, 2600 гривень. Розумію, що дуже складно були оплатити все самій, адже ще й жити потрібно на якісь кошти, зараз ціни високі на все.

Нещодавно я вперше звернулася до дітей, попросила оплатити комуналку, розділити суму навпіл, та доньки відмовилися. А наступного дня вони двох прийшли до мене.

Доньки сказали, що знайшли вихід. Для цього я маю продати свою трикімнатну квартиру, купити однокімнатну і їй вистачатиме грошей на все, ще й їм зможу допомогти, як завжди допомагала, бо часи зараз складні.

В душі я дуже засмутилася, бо вперше за все життя звернулася до рідних людей, які так просто їй відмовили.

Тепер я навіть не знаю що робити. Я дуже не хотіла продавати цю квартиру, вона мені, як згадка про чоловіка, про моє щасливе сімейне життя, хотіла жити в ній, а діти потім би продали для себе.

Чи, судячи з усього, дійсно краще варто продати квартиру, а гроші покласти в банк, донькам вже нічого не давати? Якщо вони так легко відвернулися від матері зараз, то що їй чекати на старості від них? Невже такі діти в старості зрозуміють і допоможуть мені? Вони, напевно, звикли, що я їм лише маю допомагати.

Фото ілюстративне.

Джерело