Я на днях бігла до магазину, адже зараз багато консервації маю, якраз аджику збиралася закривати, коли побачила, що кришок не вистачає.

Живемо ми в невеличкому містечку, але тут магазинів багато, один з них від мене неподалік.

Я взяла торбу і гаманець і побігла до нього.

Аж тут подругу свою Марію зустріла. Але, як, коли, вона ж в Канаді на заробітках була?

Я була тка здивована, ми привіталися, вона теж була щаслива бачити мене, а потім я їй запитала:

– Ти як? Як мама твоя? Як синочок твій? І коли ти, взагалі, встигла повернутися з-за кордону?

Марія сказала, що нещодавно повернулася з Португалії в Україну, а зараз поспішає дуже, до свого колишнього чоловіка в лікарню.

Мене її відповідь геть здивувала.

Я просто знаю багато про її життя і життя саме з цим чоловіком моєї подруги було дуже сумним, щоб не сказати більшого.

Справа в тому, що я дуже добре пам’ятаю, як її зрадив чоловік. Павло тоді зустрів іншу, довго з нею потайки зустрічався, а потім від дружини до неї пішов.

Але пішов не відразу, це вийшло підло, адже про це його дружині сказав не він сам, а друзі розповіли.

Виявлялося, що всі вже навколо все знали, пліткували за спиною, а сама Марія нічого не знала. Ходила собі спокійно, коли над нею насміхалися всі.

А потім така новина! Моя подруга довго після того ходила сумною, то був важкий період в її житті.

Її чоловік пішов до молодшої, красивішої, веселішої і це розуміння дуже змінило життя Марії і її саму.

Вона ходила чорна від смутку, здавалося, що для неї світ зупинився.

Чоловік пішов до іншої, а Марія залишилася жити з сином своїм у маминій квартирі.

Важко було їй тоді, чоловік жодної копійки не давав ні їй, ні дитині.

Ой, як тоді Тетяна набідувалася, я то це дуже добре пам’ятаю.

Була сама, на руках маленька дитина і мама, яка хворіла постійно.

Тетяна мені часто телефонувала, просила про допомогу, то з дитиною посидіти, то щось в магазині їй купити чи аптеці, то гроші позичити трохи їй.

Мені було шкода дуже Тетяну, тому я, чим могла, завжди допомагала їй.

А потім мамі її стало трохи краще, синочок підріс, йому було 5 рочків вже, і вона сказала доньці, щоб та їхала на заробітки, а мама сидітиме з дитям поки роки ще не зовсім старі і вона себе добре почуває.

Оскільки чоловік зовсім відмовився допомагати своїй сім’ї, Тетяна послухала маму і поїхала на заробітки в Канаду, там у неї знайома була, обіцяла допомогти. Вона переконала Тетяну, що зразу там буде важко, але вона гроші заробить, а там і перспективи відкриються гарні, коли мову вивчить, адже вона ще молода. Потім сина забере до себе і життя влаштувати може, бо Канада дуже гарна країна, там молодій жінці потрібно щастя шукати і долю свою.

Подруга там добре живе, вона з чоловіком і дітками там, обоє працюють, тому обіцяли, що вона тимчасово у них поживе, а вони її допоможуть з роботою. Тетяна й поїхала.

Спочатку вона мені часто телефонувала, а потім все рідше. Сказала, що живеться їй там добре, роботу вже знайшла, але втомлюється дуже, бо багато працює.

Я розуміла добре, що їй не до телефонних дзвінків, адже знала, що їй там важко.

Тетяна останнім часом зовсім вже не дзвонила, але я не ображалася, лише маму її зустрічала і все розпитувала про подругу свою.

Щиро кажучи, я була дуже рада за неї, мама розповідала, що донька там добре влаштувалася, має гарні гроші і краще живе, мову вивчає, трохи адаптувалася.

Я вже уявляла, що вона тепер там залишиться і дитину до себе забере, аж тут таке сталося: подруга вже в Україні і до колишнього чоловіка спішить.

– Розумієш, Надіє, я до мами з сином приїхала, а тут зустріла його і знову закохалася. Ти ж знаєш, як я щиро кохала його, почуття нікуди не зникли. З тією жінкою у нього не склалося, він просить вибачення у мене, сказав, що хоче, щоб наша сім’я знову разом була. Розумієш, я всі ці роки мріяла, щоб він повернувся. Зараз я дитятко чекаю, вірю у нас все добре буде, я знову щаслива, знову відчула молодість, нічого доброго мене не чекає на тій чужині, а так сім’я тепер буде разом. Невже люди не помиляються. Він зараз інший, зовсім не такий, бачила б ти його очі. А оце захворів, то я до лікарні поспішаю, свіжу їжу йому приготувала. Розумієш, він доля моя, розлучитися легко, а знайти доброго чоловіка дуже важко в житті. А він завжди був мені добрим чоловіком, до нашого розлучення, поки ми разом жили.

Тетяна ще раз обійняла мене і сказала, що побіжить, поки суп ще теплий.

Я залишилася стояти, не могла осягнути того, що відбулося.

Тетяна так бідувала через чоловіка, сама дитятко виховувала і мама її, на заробітки на чужину була змушена їхати, коли чоловік грошей зовсім не давав увесь цей час. Стільки всього пройшла через нього, а тепер ось так все пробачила йому, бо він змінився і вибачення просить.

Як так здивована вчинком Тетяни. Невже можна пробачити такому чоловікові?

КІНЕЦЬ.