В суботу я гостей не чекала, але бачу, що виходить з машини моя старша донька Оленка, і прямує до мене в хату.

Я про всяке могла подумати, але точно не про те, що вона приїхала про спадщину уже зараз говорити.

Дітей у мене двоє, дві доньки, і в обох життя склалося дуже по-різному: одна донька панує, а друга бідує.

Олена з чоловіком дуже добре живуть, я би навіть сказала – заможно, ні в чому собі не відмовляють.

Старша донька у мене завжди була самостійною, вміла досягати того, що хотіла, тому вона зараз і живе добре – у них з чоловіком і квартира своя є, і машина.

Олена і сама дуже добре заробляє, і зять теж не меншу зарплату, ніж вона, отримує, так що живуть вони в достатку це точно.

А от про свою молодшу доньку я такого сказати не можу, вона ще з дитинства була значно спокійнішою і абсолютно непристосованою до життя.

Зараз нічого не змінилося, Ліля не вміє, як її сестра, гроші заробляти, і чоловіка собі такого ж знайшла. Обоє отримують дуже невисоку зарплату, живуть в орендованій квартирі, і це при тому, що у них двоє діток.

Я поки ходила на роботу, то сама допомагала їм грошима, собі у всьому відмовляю, а їм несу, щоб у них було.

Але вже кілька місяців як я сиджу вдома, бо втратила роботу, і поки-що нічого ще не знайшла.

Зараз мені стала допомагати старша донька. Олена і мої комунальні послуги оплачує, і продукти мені купує, і навіть одяг мені новий на весну купила. Я її не прошу про це, мені не зручно, а вона сама все робить.

Що тут сказати? Я їй дуже вдячна, звичайно, за це! Має старша донька таку можливість, і допомагає.

Я бачу, як молодшій доньці важко, тому навіть зараз тихцем намагаюся відкласти трохи з того, що дає мені старша донька.

І про цей мій вчинок якось випадково дізналася Олена, їй племінники при зустрічі похвалилися, що бабуся гроші їм передала, а мама за це нове взуття на весну купила.

Приїхала старша донька до мене в суботу зранку і сказала, що нам треба серйозно поговорити.

Мене це насторожило, бо добре знала, про що йтиме розмова. Я про себе подумала: “От що доброго я зробила? Тепер ні Ліля нічого не отримає, ні я…”.

Але моя старша донька мене дуже здивувала. Вона сказала, що час подумати про спадщину.

– Мамо, я хочу сказати, що відмовляюся від своєї частки в твоєму будинку, і ти хоч зараз можеш записувати все на сестру. Можливо, вони захочуть переїхати до тебе, я ж бачу, як їм непросто – ошелешила мене Олена.

Але і це ще не все. Далі, донька витягла гаманець, запитала, скільки грошей я витратила на онуків, і віддала мені всю суму.

Я настільки розчулилася, що і слова вимовити не могла. І це зовсім не через гроші. Просто мені, як мамі, дуже приємно, що я виховала таку добру дитину, яка ні мене, ні сестру в біді не кидає.

– Оленко, а тобі самій вистачить? – несміливо питаю.

– Не хвилюйся мамо, вистачить, – посміхнулася старша донька.

– Я все розумію, час зараз дуже важкий, і по можливості, треба один одному допомагати, інакше – навіщо тоді рідні люди?

Вона поїхала додому, сказала, що поспішає, а мені на душі так тепло і від її слів, і від її вчинку. Бо і справді, навіщо тоді рідні люди?

Щиро бажаю, щоб у кожній сім’ї було так само.

Джерело