– Я так і знала, – кажу я своєму чоловікові. – От навіщо ми тільки скільки грошей вклали в цю квартиру, щоб зараз її твоєму батькові віддати?

Валерій опустив голову, бо не знав, що має мені відповісти. Ситуація і справді нестандартна. Ми одружилися 8 років тому. Ні я, ні чоловік не мали власного житла.

Мої батьки живуть в селі, у них є великий будинок, але з ними жити ми не хотіли, адже в невеликому населеному пункті ніяких перспектив з роботою немає.

Свекри давно розлучені. У обох вже є інші сім’ї. Так що вони нам також нічим не могли допомогти, тому ми вирішили йти на знімання, а на свою квартиру потихенько відкладати, адже ми двоє працювали і навіть непогано заробляли.

І тут батько Валерія нам сам запропонував йти жити в його квартиру, яка і так пустує. Після розлучення він поїхав в інше місто і живе там з одною жінкою.

– Синку, ось ключі, заходь і живи, – каже свекор.

Мій чоловік зацікавився пропозицією, а я сказала, що хочу спочатку на цю квартиру подивитися.

Як я і думала, житло було в дуже занедбаному стані, і в цю квартиру треба було вкласти багато грошей перш, ніж у ній жити. Тому я спочатку була проти. Та чоловік і його батько мене переконали, що так ми швидше на свою квартиру назбираємо грошей.

Ми переїхали в квартиру свекра, стали там обживатися. Але жити в таких умовах було не комфортно, останні кілька років ця квартира здавалася орендарям, і вони її сильно захаращили. Тож, хоч-не-хоч, а довелося робити ремонт.

Зробили одне, а воно тягне інше, і в підсумку за 8 років ми зробили в цій квартирі капітальний ремонт, вклавши в неї не одну тисячу доларів.

За цей час ми так і не змогли скласти гроші, щоб купити власну квартиру, але чоловік мене постійно заспокоював, що нема чого хвилюватися, бо він у свого батька єдина дитина, і ця квартира рано чи пізно і так йому дістанеться.

Я такі далекі обіцянки не люблю, тому я не раз просила чоловіка, щоб він поговорив з батьком, щоб той переписав на нього свою квартиру уже, а не колись, потім. Життя йде, і всяке може статися.

Я як у воду дивилася, бо якось в суботу ми вирішили подовше поспати, як раптом дзвінок у двері. Відчиняємо – стоїть на порозі жінка і молода дівчина.

– Я – дружина Павла Олексійовича, – поспішила відрекомендуватись незнайомка. – А це – моя дочка Тетяна. Вона заміж виходить, от ми і прийшли дивитися на квартиру.

– А то нічого, що ми в ній живемо? – питаю.

– Пожили – і досить, пора і честь знати. Тепер тут буде жити моя донечка. Ви і так 8 років жили безкоштовно, я казала Павлу, що квартиранти би нам тисячі платили, – ніяк не могла вгамуватися жіночка, яка назвала себе дружиною свекра.

В квартиру ми її не впустили, вирішили, нехай батько нам зателефонує спершу і все пояснить. Я була відверто обурена, ми вклали в це житло багато грошей, а тепер чужа людина ось так просто нас виселяє.

Але дзвінка від свекра не було ні на наступний день, ні через день. Подзвонив він нам аж через два тижні, і повідомив, що приїде, бо має до нас розмову.

Сказати, що я була засмучена, це нічого не сказати, бо ми в цій ситуації виглядали безправними.

– Зараз приїде твій батько, скаже нам виселятися, і що далі? – питаю чоловіка.

Валерій мовчить, бо запасних варіантів у нього немає. Не так просто зараз квартиру в оренду винайняти, все нормальне уже розібрали, а ціни які. Я дуже переживала як все має бути, та й грошей, які ми вклали в ремонт чужої квартири, було дуже шкода.

Ми зібрали лише 20 тисяч доларів, але за ці гроші навіть однокімнатну квартиру не купиш. Одним словом, ситуація була хоч плач.

Нарешті, у визначений день приїхав свекор. Я здивувалася, бо він був з великою кількістю валіз.

– Я пішов від дружини, – повідомив Павло Олексійович.

Я не знала, що відповісти. Сценарій ставав все більш заплутаним. Виходить, що тепер з нами буде жити свекор. На такий поворот я точно не очікувала.

Ми сіли за стіл, я мовчки подала обід. Якось сумно було. Свекор почав розповідати. З’ясувалося, що дочка його дружини виходить заміж, і вони вирішили, що молода сім’я житиме в квартирі свекра, адже він сам багато років живе в їхній квартирі.

Вирішили вони це без його участі, а коли він про все дізнався, то сказав, що проти, рідного сина він не виганятиме.

Дружина наполягала на своєму, в підсумку, свекор сказав, що йде від неї. Всі ці роки він вклав багато грошей у її будинок, та він практично відбудував його з нуля, але це ніхто не оцінив.

Я була вражена вчинком свекра, і вже погодилася на те, що він житиме з нами, та на цьому всі сюрпризи не закінчилися. Павло Олексійович витягнув доволі велику суму грошей і сказав, що це нам на квартиру.

Цієї суми, і тієї, що ми склали, вистачило на те, щоб ми купили будинок, про який ми навіть мріяти не могли. Ми пропонували свекру переїжджати до нас, але він поки-що не погоджується, каже, може з часом, як старшим стане.

А зараз він до нас постійно заходить, допомагає моєму чоловікові по господарству і дуже щасливий, що має можливість спілкуватися з рідними онуками.

Я зрозуміла, що батько мого чоловіка – дуже хороша людина, і я не тільки не проти, але наполягаю на тому, щоб він жив з нами, бо він заслужив, щоб в старості жити з рідними дітьми.

Джерело