В селі розлетілося, що колись бабуся дівчини покинула свого чоловіка заради іншого, а прабабуся взагалі втекла з весілля, будучи ще й при надії. “Ніхто з жінок у нашому роді щастя не мав, щоб з першого разу і на все життя. Щастя своє треба вміти висидіти “- говорила баба Зоя

 

Тетяна як почула про любов доньки, то одразу дівчині сказала, щоб вона з ним більше не бачилась. Адже тато його колись обіцяв їй кохання на ціле життя,  а одружився на донці голови міської ради. Майбутнім сватам Настя теж не дуже була до душі. Та Мар’ян заявив батькам, що любить дівчину, і щоб вони йому не заважали.

Молоді люди обоє пішли вчитися в інститут, зняли квартиру та й стали жити разом. Тетяна не сміла з сватами заводити розмову про весілля бо Настя заборонила. Вони самі з Мар’яном вирішать коли їм одружитися. Тетяна тільки головою кивала, вдіяти нічого не могла, але придане для доньки все-таки готувала.

Та якось дівчина приїхала посеред тижня додому. На ній лиця не було, мати одразу догадалася, що це через Мар’яна. І справді якби хтось сказав Насті що її коханий Мар’ян проміняє її на Віку, ще ту столичну фіфу.

Настя не розуміла коли ж дівчина могла задурити хлопцеві голову. Адже вони увесь час з Мар’яном були разом. Хіба оті два з половиною тижня, які вони змушені були провести окремо.

Адже їх направили на практику в різні місця. А Віка з Мар’яном якраз проходили практику разом. Чутки про те, що батьки хлопця не хотіли в невістки Настю, гуляли давно.

Адже всім вже було відомо, що колись бабуся дівчини покинула свого чоловіка заради іншого, а прабабуся взагалі втекла з весілля, будучи ще й при надії.

Тож поріднитися б з такою сімейкою, було нерозумно.

Напевне сам Мар’ян зрозумів, тому і з Вікою. Її батьки на весілля пообіцяли їм квартиру, а хлопцеві роботу.

“Ніхто з жінок у нашому роді щастя не мав, щоб з першого разу і на все життя. Щастя своє треба вміти висидіти “- говорила Насті її бабця Зоя.

Настя  у інститут більше не повернулася щоб не бачитися з Мар’яном вона перевелась на заочне відділення на роботу в сусіднє місто. Через кілька років вона привезла додому зятя. Чоловік був старший за неї хоч і розлучений але добрий.

Матері та бабці Зої він сподобався. От тільки діточок Бог не посилає їм.

Не знали Тетяна та Зоя Іванівна, що Настя носила дитя Мар’яна під серцем.

Однак не послухала бабцю, поспішила.

КІНЕЦЬ.