Раїса сиділа на лаві у дворі. Ніщо не тішило її. Ні тепле сяюче сонце, ні аромат бузку, що розпустився. У її вухах досі лунав голос дочки:

– Ти набридла мені з вічними своїми повчаннями. Не лізь до мене! Це моє життя!

І це все після того, що вона зробила для неї.

На душі було так погано, що Раїса не витримала і, закривши обличчя руками, розплакалася.

– Господи! Навіщо мені таке? Що я зробила не так? Адже все для неї. Для неї однієї,-гомонила вона.

***

Доньці був лише рік, коли, повернувшись з роботи, чоловік довго ходив по хаті мовчазним, ніби не наважувався щось сказати.

– Вікторе, що сталося? Тебе щось турбує? – запитала дружина, вийшовши з кімнати, де тільки-но заснула донька.

– Так, сталося. Тільки вислухай спокійно, – раптом сказав Віктор.

– Добре, кажи, – Раїса поклала одяг доньки в таз для прання і уважно подивилася на чоловіка.

Вона була готова почути все, що завгодно, але тільки не це.

– Загалом так нам треба розлучитися. Я маю іншу жінку. Ми з нею любимо одне одного, –

чоловік не дивився на неї. Їй здалося, що вона не дочула.

– Як зрозуміти, ви любите одне одного? Ти ж мені теж присягався в коханні? Куди поділося твоє кохання? Чи тиобманював мене?

– Вибач, Раїсо. Я любив її. Потім ми з нею посварилися. Вона вмовляла мене переїхати до неї до іншого міста. Коли я відмовився, вона поїхала сама. Потім зустрів тебе. А нещодавно вона повернулася, і все закрутилось у нас за новою. Вона залишила своє місто, рідних та приїхала заради мене.

– А що мені робити, Вітя? Адже я тепер не одна. У тебе є дочка. Ти про це забув? Ти хочеш виставити нас надвір? Адже в мене немає нікого тут.

– Я не виставляю вас надвір. Я розумію, що це поганий варіант, але у передмісті в мене є маленька квартира, яка залишилася мені від бабусі. Ви можете переїхати туди.

– У передмісті? Як мені прожити там із маленькою дитиною? До міста діставатиметься півгодини.

Віктор трохи помовчав, потім заговорив. Було помітно, що ці слова давалися йому нелегко:

– Розумію, що я негідник. Але через своє виховання ти не скажеш мені цих слів. Я винен. Я виплачуватиму аліменти. Зробити ще щось не в моїх силах. Вибач. Післязавтра, у вихідні, я відвезу вас у квартиру. Збери речі, будь ласка.

Він пішов. Раїса пройшла на кухню і повільно опустилася на стілець. Такого вчинку від чоловіка вона не чекала.

***

Як досвідченого працівника, її відправили у відрядження, за багато кілометрів від дому, на завод, що тільки-но відкрився в цьому місті. Вона познайомилася із Віктором на дні народження колеги. Він був другом сім’ї. Закрутився бурхливий роман, який згодом закінчився весіллям. Наступного року у них народилася дочка.

Жили вони у квартирі Віктора у старенькій двохкімнатній квартирі. Згодом розраховували покращити свої житлові умови. А тепер усе звалилося.

Зітхнувши, Раїса встала. Вона швидко взяла себе в руки. Сподіватися їй не було на кого. Діставши з антресолей дві великі дорожні сумки, почала збирати одяг доньки та свій.

У вихідний день вони вже були на своїй новій квартирі. Віктор заніс коробки та сумки з речами та одягом.

Загалом квартира була кращою, ніж та, в якій вони жили. Високі стелі, простора кімната і кухня більша. А те, що далеко від міста, тут нічого вдіяти не можна, вона не мала інших варіантів.

З цього дня розпочався новий період у її житті. В категорії покинуті жінки.

Їй треба було подумати про якусь роботу, адже на допомогу по догляду за дитиною не проживеш. А на оформлення розлучення та отримання аліментів піде чимало часу.

Вранці, поки дочка спала, Раїса почала робити пробіжки. Вона вивчала район, в якому вона має жити найближчими роками, а заразом переглядала оголошення на будівлях і парканах про роботу. На жаль, поки що не щастило.

Їхній будинок був триповерховий, жили вони на другому. Рано-вранці Раїса зробила прибирання і вийшла помити сходи. Вона захопилася і дійшла першого поверху.

– Нарешті знайшли прибиральницю. А то ходити неможливо вже, стільки бруду, – сказала жінка похилого віку з першого поверху.

– Я не прибиральниця. Мила свій майданчик і сюди дійшла. Нещодавно переїхали з донькою в квартиру на другому поверсі, – Раїса піднялася з ганчіркою в руках. – А тут ніхто не прибирає?

– Вибачте мене, заради Бога. Не хотіла вас образити, – зніяковіла жінка.

– Скажіть, будь ласка, а до кого я можу звернутись? Не підкажете? – Раїсу раптом осяяло. – Я ж шукаю роботу, дитячої допомоги на життя не вистачить.

– Та ви що? Звісно підкажу, – радісно вимовила сусідка.

Так Раїса знайшла собі роботу. Рано-вранці вона мила сходи в двох під’їздах і виносила сміття, поки спала донька.

Потімдодалися ще два будинки. Згодом цих грошей їй вистачало. Аліменти вона вирішила не витрачати та відкладати на майбутнє доньки. Адже ніхто не знає, як все обернеться.

Незабаром вона вже знала всіх мешканців свого будинку. З усіма у неї склалися добрі стосунки. Одного разу на дитячому майданчику мама двох дівчаток, у розмові, вибачаючись, запропонувала одяг, з якого її дівчинки виросли.

– Раїсо, мені сестра з закордону привозить, вона часто приїжджає. Одяг якісний, фірмовий. Дівчата швидко ростуть. Буває щось надіне тільки один раз, одягу багато. Чоловік часто їздить по роботі у відрядження, балує їх, щось та привозить. Я роздаю все згодом. Братимете?

Раїса погодилася і не пошкодувала. Одяг, справді, був хороший, якісний і практично новий. Крім того, і взуття підходило за розміром.

Коли дочка трохи підросла, Раїса віддала її до дитячого садка, а сама вийшла на роботу. Щоб не запізнюватися, доводилося відводити дівчинку найпершою, а забирати її останньою. Іноді Ганну забирала сусідка разом із донькою, з якою вона була в одній групі.

Прибирання під’їздів Раїса не кинула, кажучи, що “зайвими гроші ніколи не бувають.”

Коли дівчинці виповнилося шість років, Раїсі дали у місті однокімнатну квартиру. Щоб пізніше не змінювати школу, Раїса перебралася до міста, і Гануся пішла там у перший клас.

Минали роки. Дівчинка росла. Раїса пам’ятає, як уперше Ганна підвищила на неї голос. Це було у сімнадцять років. Раїса раптово повернулася вдень додому та застала дочку з юнаком. Здивована, вона почала вичитувати її. Ганна тоді почала сваритися на матір, говорячи, що вона лізе в її життя.

Від несподіванки Раїса розгубилася. Таке було вперше.

Ганна потім підійшла до матері, обійняла її і сказала:

– Мамочко, вибач, я не знаю, що на мене найшло.

Раїса вибачила її. Не вибачити вона не могла. Це була найдорожча їй людина. На повноліття батько подарував Ганні шкіряну куртку. Вона прийшла від батька вся сяюча. Довго крутилася перед дзеркалом, повторюючи, що цю куртку подарував їй батько. Раїса вручила дочці свій подарунок, телефон. Від радості Ганна забула про куртку. Спочатку вона обійняла матір. Потім, узявши телефон, застрибала з радості.

Коли Ганні виповнилося двадцять років, вона привела хлопця і сказала, що він житиме з ними. Раїсі довелося перебратися на кухню. Але там спокою їй не було. То Ганна, то її хлопець безцеремонно заходили на кухню, не зважаючи на те, що там спить мати, вмикали світло, щось брали з холодильника. Ранком, не виспавшись, Раїса їхала на роботу.

Невдовзі, втомившись від цього, вона перебралася в передмістя і стала жити там, приїжджаючи в місто на роботу. У вихідні вона залишалася у дочки, робила у неї прибирання. Дочка приймала це як належне. Незабаром вона завагітніла. Народилася дитина. Раїсі, крім прибирання, додалося і прасування одягу та гуляння з дитиною. Ці обов’язки на неї ніхто не перекладав. Вона прийняла це добровільно, аби полегшити життя своєї дочки.

Незабаром Ганна почала просити, щоб мати продала квартиру в передмісті і гроші дала їм на покупку машини. Матері пропонувала знову перебратися до них та спати на кухні.

Раїса не стала цього робити. Вона дала дочці гроші (аліменти, які платив батько усі ці роки), відкладені на якусь велику покупку. Зраділи, Ганна з чоловіком невдовзі купили машину. За місяць чоловік Ганни поламав машину. Без ремонту не обійтись, а грошей на ремонт молоді не мали.

Ганна знову попросила, щоб мати продала квартиру і переїхала до них. Раїса відмовилася, сказавши, що їй тоді жити не буде де. Вона дорікнула доньці в тому, що вони не намагаються економити, а витрачають гроші на дрібниці. На що Ганна, образившись, сваритися на матір:

– Не лізь до мене! Це моє життя!

Наплакавшись вдосталь, сидячи на лавці біля чужого під’їзду, Раїса невдовзі встала і поїхала в свою квартиру. Протягом наступного часу вона також їздила до міста працювати, але до дочки не заходила. Ганна дзвонила їй, але мати не відповідала. Занадто глибокою була образа.

За тиждень був її день народження. На гостей вона не чекала. Спекла вишневий пиріг, заварила свіжий чай, як раптом почула дзвінок у двері. Відкривши, вона застигла від несподіванки. На порозі стояла Ганна з чоловіком та маленьким сином. В руках у них був торт та великий букет квітів. Поклавши їх на стіл, Ганна повернулася до матері, обняла її міцно і тихо сказала:

– Мамо, пробач мені. Найбільше у світі не хочу бачити тебе засмученою. Ти маєш завжди радіти, бути в чудовому настрої, а я обіцяю, що більше цього не повториться. Ніколи. Прости мене. Я дуже тебе люблю.

Обіцянку свою Ганна виконала. Більше ніколи не підвищувала на матір голос. Вона зрозуміла, що своєю нестримністю образила найдорожчу людину. Їй було дуже соромно, і вона щиро жалкувала про те, що сталося.

КІНЕЦЬ.