В понеділок зранку я нікого не чекала, тому була дуже здивована тим, що в мої двері подзвонили. Відчинила, і побачила на своєму порозі заплакану сусідку. Олена пересилалася в наш будинок відносно недавно, але ми з нею вже встигли подружитися, не зважаючи на те, що у нас з нею різниця у віці в 15 років.

Олені 43 роки, вона ніколи не була одруженою, не має ні дітей, ні чоловіка, одним словом – самотня. Я теж вже багато років живу сама. Я розлучена, з чоловіком ми розійшлися, коли мені і 30-ти років не було, відтоді я живу сама.

Наш єдиний син вже давно дорослий, одружений, живе зараз в Чехії і додому повертатися не збирається, бо там у нього дуже добра робота. Так що я те, можна сказати, самотня, і це нас дуже зблизило.

Спочатку Олена мені здалася надто зверхньою, але потім я зрозуміла, що це лише маска, захисна реакція. А насправді вона дуже тепла і щира людина, просто їй багато разів робили боляче, і вона так захищається, показуючи всьому світу яка вона незалежна, і що їй ніхто не потрібен.

А тепер вона стоїть у мене на порозі ридаюча.

– Що сталося? – питаю. – Ти ж мала бути на роботі. Проходь, будем пити чай, а заодно і розкажеш мені, що там у тебе таке сталося.

Трохи заспокоївшись Олена зізналася мені, що її кинув чоловік, з яким вона зустрічалася кілька років. Їхні зустрічі були таємними, тому що він був одруженим, і хоч з дружиною своєю він давно не жив, а лише забезпечував дітей, та все одно він не був офіційно розлученим з певних причин.

– Я сподівалася, що ми з ним колись одружимося, що я народжу дітей, а в підсумку час минув, роки пробігли, і тепер я йому стала непотрібною, – плакала, захлинаючись слізьми Олена.

Вона сказала, що взяла на роботі вихідний, тому я запропонувала їй прилягти у мене на дивані, бо бачила, що їй і справді дуже погано, і що в такому стані її залишати не бажано. А коли Оленка прокинулася і трохи заспокоїлася, вона сказала:

– Не судіть мене строго, знаю, що я чинила неправильно. Але я насправді зовсім не так уявляла своє життя. Я мріяла про чоловіка, діточок, про щасливу родину, а життя закрутило так, що я познайомилася з Вадимом.

На той час у них з дружиною вже настільки зіпсувалися стосунки, що вони не жили разом. Вадим обіцяв, що розлучиться і одружиться зі мною, але за 8 років цього не сталося, і дітей від мене він не хотів, а тепер просто зник без особливих пояснень, сказав, що у нього своє життя, а у мене своє.

Я заспокоїла сусідку словами, що все, що не робиться – це на краще, а вона все повторювала, що зовсім не так уявляла собі своє життя.

Коли вона пішла, я теж розплакалася на емоціях, тому що моє життя також вийшло не таким, як я мріяла. Я завжди хотіла мати власний будинок і троє дітей. А натомість маю самотню старість в однокімнатній квартирі. Я вже з цим змирилася, але мушу визнати, що моє життя склалося зовсім не так, як я собі мріяла і уявляла.

Я взагалі не знаю, чи є такі щасливі люди, в яких все склалося в житті так, як вони мріяли? А яка ваша думка? Чому воно якось так відбувається, що мрієш про одне, а виходить інше? І як з цим потім жити?

Джерело