В перший день мого приїзду чоловік з порогу заговорив про розлучення. Я зателефонувала старшому синові, попросила, щоб він приїхав, сподівалася, що він з батьком своїм поговорить, але син приїхав лише по гроші на машину, подякував і поїхав, а мені сказав, щоб ми з батьком самі розбиралися, мовляв, це не його справа. От що мені тепер робити? Я така засмучена цими подіями, що словами не передати
– Сама вибирай, Олено – будемо розлучатися і майно ділити, чи вже якось так доживатимемо? – ошелешив мене мій чоловік по приїзду.
Я в цьому році трохи швидше приїхала у відпустку, ніж зазвичай, бо у старшого сина ювілей, 35 років. Я і подарунок для нього неабиякий підготувала – дам гроші на машину, адже він так давно хотів авто.
Планувала я так: приїду в листопаді, в перших числах грудня відсвяткуємо ювілей сина, потім трохи з чоловіком, дітьми та онуками побуду до Різдва, а далі знову повертаюся у Грецію.
Та слова мого чоловіка мене настільки вибили з колії, що я тепер не знаю, що мені робити. Розлучатися він надумав! А чи не запізно? Ми давно не молоді, щоб зараз життя починати спочатку.
Але найбільше мене зачепило не те, що він вирішив, що нам краще розійтися, адже на його думку ми давно стали чужими одне одному. Я ошелешена тим, що Павло зібрався майно ділити, знаючи, що все придбане за мої гроші.
– Ми давно чужі, ти і сама це знаєш. Нам треба рішення прийняти, що далі робити? Розлучаємося, ділимо будинок і живемо кожен своїм життям? Чи продовжуємо жити разом, але як чужі люди, – каже чоловік.
Заробітчанкою я стала через нього. Він мало заробляв, а сини наші підростали, у них потреби збільшувалися, і щоб наші діти не почувалися гірше за інших, я 17 років тому вирішила в Грецію на заробітки їхати.
Чоловік мене в цьому підтримав, бо і сам бачив, що це єдиний вихід хлопців наших на ноги поставити. Сини якраз школу закінчували, вони з батьком вдома залишилися, а я поїхала для нас усіх гроші заробляти.
Обом синам я по квартирі купила. Зробила я це швидко, за перших 9 років. Просто я вмію заробляти і не витрачати, а складати.
В мене була з синами розмова, і я їм пояснила, що якщо я буду їм висилати гроші, то квартиру ми ніколи не назбираємо. Щоб придбати житло в найкоротші терміни – треба туго затягнути пояси.
Вони у мене молодці, з розумінням поставилися до ситуації, зате зараз обидва живуть окремо, у своїх квартирах, які я їм купила.
Потім я з такою ж напористістю стала відкладати всі зароблені євро, і вкладати в наш з чоловіком будинок.
Треба сказати, що Павло моїми грошима вдало розпоряджався, поводив себе як справжній господар. Він захотів не просто ремонт, а добудову робити, ще один поверх звів.
Я не мала нічого проти, навпаки, тішилася, що все так добре складається. Я тут багато історій від інших заробітчанок наслухалася, як їхні діти все по вітру пустили, а у мене кожен євро в справу був вкладений, і від такого моя душа раділа.
Мені навіть здалося, що чоловік став до мене краще ставитися, з більшою повагою, чи що. Коли я додому у відпустку приїжджала, чоловік з мене пилинки здував. Він навіть дякував мені за те, що я сама так всю сім’ю нашу підняла.
Чи важко мені було у Греції? Звичайно, що так. Але саме ця думка, що я для усієї родини стараюся, мене дуже гріла, і я не дозволяла собі розкисати, особливо коли бачила, що є результат.
Не раз після важкого робочого дня я не могла заснути, і мріяла, як ми собі з чоловіком заживемо як я повернуся, внуки до нас приходитимуть, і навіть зможуть гостювати у нас, бо он який великий дім тепер у нас є.
Та всі мої мрії перекреслила проста фраза мого чоловіка – або розлучення з поділом майна, або живемо під спільним дахом як чужі люди.
Я і сама останнім часом помічала, що чоловік дуже віддалився від мене, але я навіть припустити не могла, що він уже про розлучення думає. І, що найгірше, про поділ майна.
Нам майже по 60 років, про яке розлучення він говорить? Я ж заради них всі ці роки старалася, працювала, а тепер стала нікому не потрібною. У синів своє життя, а чоловік мені заявив, що ми чужі.
Я зателефонувала старшому синові, попросила, щоб він приїхав, сподівалася, що він з батьком своїм поговорить, але син приїхав лише по гроші на машину, які я йому пообіцяла, подякував і поїхав, а мені сказав, щоб ми з батьком самі розбиралися, мовляв, це не його справа.
От що мені тепер робити? Я така засмучена цими подіями, що словами не передати. Розлучатися з чоловіком? Чи не поспішати, нехай вляжеться, і час покаже, що робити?
Чи не варто тягнути, бо потім може стати все ще гірше? Як гадаєте?