Ольга вийшла з кабінету лікаря сама не своя. Їй сказали, що її син Сашко дуже слабий. Допоможуть якісь процедури, але таке зараз мало хто робить…

Отак живеш, радієш життю, і тут раз – і такі новини.

Ольга вийшла на вулицю. Дорогою до свого будинку, жінка вирішила зайти в церкву.

Останнім часом вона часто там бувала. Замовляла панахиди за мамою, якої не стало чотири місяці тому.

Батько, Ігор Борисович, залишився сам. Чоловік дуже сумував, як і Ольга.

Вона часто приїжджала до нього в гості, намагалася відволікти від сумних думок.

У церкві Ольга поставила свічки і палко помолилася Богородиці за здоров’я сина.

Вона просила душевних сил для себе і скоріше знайти лікарню і лікаря, який погодиться провести потрібні процедури.

Бо ж життя сина може закінчитися будь-якої хвилини, незважаючи на те, що в цілому він почувається добре.

Як же ж це важко, жити в такому напруженні…

…Увечері, коли чоловік Ольги прийшов з роботи, вона все йому розповіла. Дмитро всіляко підтримував дружину і запевняв, що все буде добре, вони обов’язково знайдуть потрібного фахівця. Ольга підбадьорилася. Бо ж удвох всі випробування проходити легше…

Синові поки що вони вирішили нічого не говорити. Згодом по факту вже скажуть, коли домовляться про все. Можливо, доведеться шукати і за кордоном, потрібні будуть гроші, треба підготуватися до цього…

…Через кілька днів в обідню перерву Ольга пішла з колегою Валею в кафе, яке знаходилося поряд з її роботою.

Вмостившись за столиком, Ольга зробила замовлення і раптом у дальньому кутку зали побачила…

Свого батька!

Він був не один, а з якоюсь жінкою, явно молодшою ​​за нього…

Обличчя тієї жінки було не видно. А ось задоволене обличчя батька Ольга бачила добре.

Вони щось обговорювали, сміялися, і жінка гладила батька по руці.

Ольга оторопіла. Як це розуміти?! Батько зустрічається вже з якоюсь жінкою? Так швидко?

Два дні тому вона розмовляла з ним, обговорювали процедури для Сашка, він пообіцяв допомогти грошима.

І натяку не було на те, що в нього хтось є.

– Олю, ти чого? Привида побачила, чи що? – засміялася Валя.

– Там… Батько… З якоюсь молодою жінкою…. Я к це так?

– А що ж ти хотіла? Чоловіки довго не можуть жити одні. Ось і він зустрів видно когось, а може, й раніше вони були знайомі. А може, це взагалі не його жінка… А ти накрутила собі. Підійди до них, привітайся, і все дізнаєшся!

– Ні, не хочу, і не можу. Переживаю, що наговорю зайвого, а потім шкодуватиму. Треба заспокоїтись. Апетит зник одразу. Валю, а мами ж зовсім недавно не стало. Як він міг?..

– Та годі тобі. Самотньо людині. У нас сусід он через 40 днів після того, як не стало його дружини, привів нову. Та ще й з дитиною. І нічого, живуть собі добре.

– Ой, досить… Увечері подзвоню йому, і просто запитаю…

…Але батько подзвонив сам. Ольга мила посуд після вечері, чоловік дивився телевізор. Побачивши батькове ім’я на екрані телефону, Жінка розгубилася.

– Алло, дочко, привіт! У мене тут така новина… Хочу познайомити тебе з деким…

– Привіт, – сказала Ольга. – З тією самою жінкою, з якою ти сьогодні сидів у кафе?

– А що ж ти не підійшла, коли побачила нас?! Там би й познайомилися… Коротше, завтра вихідний, чекаю вас на дванадцяту годину в себе вдома. Все поясню й розповім.

І він скинув виклик…

– Олю, хто там дзвонив? Не з лікарні? Бо ж обіцяли тобі передзвонити…

– Ні, Дмитрику. Це тато мій дзвонив. Запросив завтра у гості на обід. Хоче познайомити нас з новою жінкою.

– Олю, та не гнівайся ти… Всяке буває в житті… Ми ж не знаємо, що в нього в душі коїться. Не треба його осуджувати.

– Господи, та що ж все так навалилося? Син, тепер тато ось дивує…

– Треба йти. Сваритися з рідним батьком – це не діло. Схвалити його вибір потрібно. Як би не було важко.

Напевно, чоловік мав рацію. Життя продовжується, і батькові потрібна поряд рідна душа. Але якось все одно було прикро за маму… Хоч би рік почекав. Навіщо так скоро?

Наступного дня Ольга з чоловіком вирушили в гості. Син не захотів іти – пішов гуляти з друзями.

Настрою не було – Ольга переживала за Сашка. Лікарня поки не знайдена, а тут ще й зараз доведеться знайомитися з цією жінкою. У квартирі, де все ще нагадує про маму…

– Проходьте, все готово! – зустрів їх батько. – Наталя допомогла мені накрити на стіл!

Їх вийшла зустрічати висока симпатична жінка. Ольга аж стрепенулася від несподіванки – так вона була схожа на тата, тільки з довгим волоссям і молодша.

Треба ж, підібрав як…

– Здрастуйте Ольго й Дмитро. Мене звуть Наталя. Приємно познайомитися.

– Здрастуйте, Наталю…

Сказати «взаємно» Ольга не змогла. Не вміла брехати.

– Сідайте за стіл. Давайте вип’ємо ігристого. Я зараз виголошу промову, – батько був трохи схвильований.

– Справа в тому, що Наталя моя дочка, – раптом заявив він. – Старша, виходить…

Ольга здивовано подивилася на нього і на Наталю. Що це за новини?! Перший раз вона чує, що батько мав дочку…

– Я й сам був вражений, дочко. Наталя сама мене знайшла. До зустрічі з твоєю мамою, я зустрічався з Іриною, ми навіть планували одружитися. Але потім вона мене покинула, сказала, що я їй зрадив.

Начебто, їй хтось сказав, що я маю іншу дівчину. Але це було неправдою. Я любив Ірину і ніколи їй не зраджував.

У результаті я поїхав у інше місто, де й познайомився потім з твоєю мамою. Про Ірину потім чув, що вона вийшла заміж. Але мені не було вже діла до її життя.

І ось через стільки років з’явилася Наталя…

– Дозвольте я продовжу далі… Справа в тому, що я все життя вважала батька іншою людиною. Не зовсім порядним, що він гульбанив, брав гроші з дому, і тому його мама і виставила.

На жаль, вона занедужала. Перед її відходом мама зізналася, хто мій справжній батько. Виявилося, що подруга заздрила її щастю і набрехала тоді про батька.

Мама повірила і виставила його. Переживала, звісно, але зраду пробачити не могла. Потім дізналася, що вагітна. І швидко вискочила заміж за сусіда, який завжди бігав за нею. Він так і не зрозумів, що дитина не його. І мама мовчала всі ці роки…

Після поминок я одразу почала шукати батька, і таки знайшла. І ось я тут…

– Ой… А я подумала, що ти… Нова жінка мого батька! – Ольга полегшено видихнула.

– Ні, дочко, я навряд чи зійдуся з кимось, Ганнусю мою ніхто не замінить…

– Ольго, батько розповів мені про ситуацію з вашим сином. Я лікар, у нас із чоловіком своя приватна клініка, її ще його батько заснував. Мені треба переглянути документи, обстеження, можливо, я зможу допомогти. Зв’язки теж у мене є.

– Справді?! Це було б чудово… Ми вже обдзвонили кілька лікарень, не хоче ніхто братися…

– Чим зможу, тим і допоможу… Сестро…

Ольга й Наталя вийшли з-за столу і обійнялися. Отак несподівано Ольга знайшла сестру…

…Через рік на ювілеї батька зібралися родини Ольги й Наталії. Та приїхала з чоловіком і сином.

Процедури Сашку успішно зробили у клініці, з якою домовилася Наталя.

У її клініці таке не робили.

Тепер Сашко був здоровий!

Ольга регулярно ходила у церкву і дякувала Богородиці.

Бо ж усе, що трапилося, не інакше, як Божим задумом і не назвеш.

Завдяки щирій молитві і золотим рукам лікарів її син був живий і здоровий!

Завжди в житті треба вірити в краще…