В Олега був день народження. Його дружина Ліза пішла на кухню, зробила собі канапок і каву, і знову повернулася в кімнату. Олег замовив готову їжу. Ліза спостерігала, як приїхала доставка. Потім почали збиратися й гості…

Нарешті, коли вже всі сиділи за святковим столом, Ліза під оплески присутніх, вручила чоловікові подарунок. Це був великий пухкенький конверт. Ліза знала звичку Олега одразу зазирати в конверти, тож очікувала, що той відкриє його тут же при всіх… – Ось це справжня дружина! – загомоніли гості.

– Скільки там? Олег відкрив конверта й оторопів від побаченого. Його очі забігали, руки затремтіли, а слова зникли…

– Лізо, ти ж пам’ятаєш, що в мене завтра день народження?

– Звичайно, пам’ятаю.

– Все буде, як завжди. Мої батьки приїдуть до третьої години. З ними приїде сестра. Решта до четвертої. Ти все знаєш, не перший рік за мною заміжня. Передай своїм запрошення. Як завжди. Добре?

– Добре. Олеже, а ти хочеш влаштувати своє свято завтра?

– А коли ж?! День народження тільки раз на рік. Він завтра, значить, і свято завтра. А що ти мені приготувала в подарунок?

– Подарунок? Свято? А ти не знаєш, що я тільки зайшла в дім? Мені треба трохи прийти до тями. Я тебе просила поїхати зі мною на поминки дідуся? У тебе знайшлися вагомі причини відмовити мені. Твоїй сестрі терміново знадобилася допомога…

– Їй і справді треба було допомогти! Вона б усіх сусідів залила водою, а це п’ять поверхів.

– А сантехнічних у нас ти один?! У великому місті їх немає?

– Вона не має грошей на сантехніка, це дорого.

– А ти у нас дешевий і нарозхват!

– Лізо, годі, це вже не смішно!

– Годі. Правильно сказав. Я тільки поховала діда і влаштовуватиму веселощі для тебе? Ні. У мене немає грошей на продукти, я не маю настрою, і нарешті це просто не по-людськи!

– Ти не маєш грошей?! Але ж ти знала про мій день народження, тож мала заздалегідь готуватися!

– Непередбачені обставини…

– А до чого тут я?! До чого мої гості?!

– А до чого тут мої гроші? Купуй все сам і готуй для них. Своїх родичів від твого імені я запрошувати не буду.

– Ми ж не перший рік разом. Я купую біленьку, а ти все інше й готуєш. Давай не будемо порушувати традицію.

– Ти мене не зрозумів? Я не можу веселитися отак одразу після поминок дідуся. Якщо ти вважаєш інакше, то роби все сам…

– Я ж усіх запросив! Як ти можеш?!

– Можу. Я втомилася й піду відпочивати. За ці дні я спала дуже мало…

…Олег так і не зрозумів дружину, він вирішив, що Ліза просто втомилася з дороги, і завтра обов’язково влаштує його свято.

Все як має бути. Нехай своїх і не запрошує, так навіть краще. З його боку – п’ятнадцять людей. Виспиться дружина й обов’язково все приготує.

Все як завжди – салати, м’ясна нарізка, бутерброди з рибою та ікрою, рулетики, тарталетки, котлети, смажена риба, запечене м’ясо…

Олег уявляв у себе в голові шикарний стіл. Ще б шашлик. Завжди так було…

***

Ліза прокинулася аж о десятій, і то Олег її розбудив.

Пора ж готувати!

– З днем ​​народження, – сказала вона. – Вибач, подарунок зроблю пізніше. Просто не встигла забрати.

– Добре. Так, звісно, не правильно, але я почекаю…

– Каву тобі заварити?

– Так. І на час подивися. Пора братися до приготування, а в тебе ще продуктів навіть немає.

– Я ж тобі вчора все пояснила.

– Ти хочеш зіпсувати мені свято?! Ти що не розумієш?!

– Як тобі ще пояснити? Це ти мусиш мене зрозуміти. Сьогодні тільки п’ятий день, як не стало мого дідуся.

– Та що ж ти з ним… Ти й так останній рік з ним носилася, як із писаною торбою! А спадщину він тобі залишив? Багато?

– Про це навіть думати зарано.

– Але ж ти маєш знати.

– У нього три внука, крім мене.

– А ти одна за ним доглядала. Ти єдина й улюблена внучка. Він нам і на цей будинок дав чималу суму. Він же ж багатий! Був… Ти витратила гроші для мого дня народження на його поминки. А у нього ж пенсія була велика, де вона? Треба було взяти.

– Тобі не здається, що це не твоя справа? Я просила у тебе моральної підтримки, але ти вирішив інакше.

– А тепер ти мені віддячуєш і я буду без дня народження?

– Нічого я не «віддячую». Готуй собі свято й веселись. Я в цьому не беру участі, і до гостей не вийду.

– От значить як!

– Твоя рідня приїде за годину перед друзями, хай допоможуть. А ще краще, перенеси зустріч у кафе.

– У кафе. А це ідея. Ні. Все ж їдуть на дачу. У кафе так не розслабитись. Ні. Не впирайся, ти завжди була кращою.

– Це не дача, а наша дім! Різниця величезна. Ні! Замов готову їжу. Я в цьому не беру участі.

Ліза пішла у спальню й відкрила ноутбук. Повідомлень зі співчуттями було багато.

Вона почала писати відповіді, доки не натрапила на дивний лист із фотографіями.

На ній був Олег з якоюсь яскраво розмальованою дівчиною.

Її відвертий одяг і обійми Олега… Монтаж? Та ні, Ліза б відрізнила.

Під фото було ще повідомлення. А потім посипалися більш відверті фото з датою й часом. Саме тоді, коли зламався кран у сестри Олега й пізніше.

Дуже свіжі. Просто гарячі новини. Емоцій не було. Після поминок вона була в якомусь спустошеному стані.

Олег її не підтримав у потрібну мить, а тепер вимагав свята. Ну як треба – отримає…

Вона роздрукувала фотографії й акуратно поклала їх у подарунковий конверт для грошей.

Вийшов великий товстенький подарунок.

Потім вона пішла на кухню, зробила собі канапок і каву, і знову повернулася в кімнату.

Олег замовив готову їжу. Ліза спостерігала як приїхала доставка. Потім почали збиратися гості.

Свекруха зайшла до неї в кімнату. Ще раз висловила співчуття, і звичайно ж натякнула на її погану поведінку.

З чоловіком так вчиняти не можна. Запитала вона і про подарунок для нього.

– Подарунок буде, – Ліза показала пухкенький конверт. – Якщо зібралися, то святкуйте. Виставляти зараз вас я не буду.

– Гарний подарунок! Заради такого можна тебе пробачити! – свекруха вже підрахувала в голові, скільки грошей може бути в конверті. – Відпочивай. У тебе були тяжкі дні. Я піду до гостей. Хтось має там керувати…

– Так. Я спущусь тільки привітати його. Пізніше!

***

Нарешті, Ліза під оплески присутніх, вручила подарунок чоловікові.

Вона знала його звичку одразу зазирати в конверти. Та й мати йому, напевно, вже сказала.

– Ось це справжня дружина! Скільки? – загомоніли всі.

Олег відкрив конверта й оторопів від побаченого. Його очі забігали, руки затремтіли, а слова зникли…

– Порахувати не можеш? Дай сюди! – весела вже мати вихопила конверт і всі фотографії розлетілися по кімнаті. Деякі впали на стіл, інші на підлогу…

– О!

– А!

– Ха!

– Що це? Лізо! Що це таке? Що ти собі дозволяєш?

– Це ваш син дозволяє. З днем ​​народження, Олежику. Бажаю щастя в особистому житті. Я вже подала на розлучення…

***

Олег не опирався. Йому довелося зібрати речі й поїхати разом з мамою того ж вечора.

Він намагався ділити разом нажите, але гроші на будинок були батьків Лізи, а ще того самого покійного дідуся…

…Минуло пів року і Ліза отримала у спадок солідний рахунок у банку.

Дід поділив статки на всіх внуків і дітей. Нікого не забув.

Звичайно Лізі дісталося більше, але ображений ніхто не був, бо ж це Ліза поралася з дідом до самого його відходу…