“Мій тато був не промах!” − так з іронією може сказати майже кожна дитина, яка виросла в неповній сім’ї. Сім’я в нас була не те щоб неповна, але якось частково.

Після розлучення батьків ми жили із мамою. Батько завжди був у роз’їздах. Ми й до розлучення бачили його нечасто. По суті, в нас мало що змінилося. Ми перейшли жити в бабусину квартиру. Жили непогано, дружно. Тато, як і раніше, привозив нам подарунки, гуляв з нами. За кілька тижнів знову їхав.

Мама не перешкоджала нашому спілкуванню, тільки рада була. Хоча потім ми дізналися, що розлучення відбулося через батькові зради. Так вже склалося життя нашої родини – батько у роз’їздах, у нього якесь своє життя, а ми тут. Але він постійно приїжджав, не забував про нас. І матеріально ми ніколи не потребували.

Коли нам з братом було по двадцять років, мами не стало. Звісно, батько продовжував допомагати нам грошима.

Сталося нещастя: батько потрапив у страшну аварію. Слава Богу, що вижив. Але його стан був гнітючий. Лікарі, які зібрали його буквально по шматочках, не давали жодних гарантій. Ми з братом днювали та ночували по черзі в палаті батька.

Він одужав! Півтора року батько перебував між життям та смертю. Нагородою нам було повернення тата до більш-менш нормального життя. Його товариші по службі теж допомагали нам, вони дуже поважали нашого тата. Адже нам потрібні були не лише гроші, а й допомога в обстеженнях, реабілітації.

Тата на його роботі дуже поважали, ми отримували всю необхідну допомогу. І ось так ми всі разом тата з біди витягли. Його прийняли до колишнього закладу, підшукали йому роботу під силу. А у нас з братом з’явилися сім’ї, пішли дітки, тато став щасливим дідусем.

І я, і брат постійно відвідували батька, допомагали по господарству, купували продукти, не давали відчути себе самотнім. Кілька років тому у тата з’явилася думка – купити дачу! Прекрасна ідея, нам вона дуже сподобалася, і ми купили дачу. Життя йшло спокійно, ми всі жили дружно, ніщо не віщувало біди. Але вона насунула.

В один зовсім не прекрасний день батько викликав нас до себе. Приїхавши, ми з братом застали у тата молодого чоловіка років тридцяти. Схвильований тато представив його нам, як Олександра, нашого молодшого брата.

Історія його появи була банальна: відрядження, роман із місцевою красунею, незапланована дитина. Потрібно віддати батькові належне, він повівся по-джентльменськи, від дитини не відмовлявся, навіть був згоден на офіційне визнання батьківства.

Однак молода матуся раптово вийшла заміж за іншого та поїхала, не залишивши адреси. І ось ця доросла дитина знайшла тата та приїхала до нього.

За його розповідями, мати з раннього дитинства не приховувала від нього історію його появи на світ та ім’я справжнього батька. Час від часу йому на думку спадала думка про зустріч, але якось не виходило. І ось несподіване відрядження саме до нашого міста, як було не розшукати батька!

Олександр показав кілька фотографій матері, свої документи. Виявилося, матуся записала його під по батькові та прізвищем нашого тата. З по батькові зрозуміло, а ось як вона примудрилася і прізвище тата дати своєму синові, дивно.

Батько був дуже схвильований, ми капали йому валеріанку. Уся ситуація нагадувала бразильський серіал. Ми особливо не сумнівалися, що Олександр – справді наш брат. Але навіщо батькові знадобилося нас знайомити?

Споріднених почуттів ми не зазнали. Погостив Олександр до вечора, попрощався, брат відвіз його на вокзал. Тато був такий схвильований, що мені довелося поміряти йому тиск і дати пігулки.

За деякий час батько захотів поїхати до юриста. На мої запитання він відповів, що має намір оформити даровану, на ім’я Олександра. Все своє рухоме та нерухоме він вирішив подарувати раптово придбаному синові.

Так тато вирішив компенсувати «дитині» відсутність батьківського кохання та турботи, несплату аліментів та невиконання батьківських обов’язків.

Я спробувала вмовити тата не поспішати, почекати, дізнатися Олександра краще. Але мої заперечення і вмовляння не подіяли, батько не відступав від прийнятого рішення.

Мої докази він не враховував, пояснюючи, що ми з братом ніколи ні чого не потребували, батьківською турботою були оточені та навіть розпещені, а Саші всього цього не вистачало все життя, так хоч тепер треба це виправити.

Ми з братом намагаємось переконати тата відмовитися від цієї нерозумної витівки. А він у відповідь дорікає нам, що ми не хочемо випустити з рук спадок. Само собою, спадок непоганий, втрачати його шкода. Але тут є й інший аспект – а раптом отримавши дарчу, цей новоявлений братик просто виставить батька за поріг? Ми ж не знаємо, що він за птах!

Брат згоден з батьком у тому плані, що кожен може розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Але якщо Олександр вижене батька надвір, то це проблеми батька. «На мене не розраховуйте», – сказав брат.

КІНЕЦЬ.