До мене мали приїхати батьки мого майбутнього чоловіка.

Перше знайомство, як-не-як.

Я хвилювалася не на жарт. Пів зарплати потратила на те, щоб накрити достойний стіл. Адже живу без мами, вона вже як п’ятнадцять років живе закордоном. Всім навичкам готування навчалася самостійно. Допоміг інтернет.

Хотілося приготувала декілька страв, але нових. Зробила різні салати, і цезар, і олів’є, і ще три різних салати, спекла солодких пиріжків, зробила тирамісу. Зварила борщик, щоб потім подати гаряче у горнятках. Запекла картоплю з м’ясом, нарізала тарілку різних видів сирів й ковбас. Запекла рибку з овочами.

Застелила нову скатертину. Дім мій блищав від чистоти. Одягнулася стримано, але зі смаком.

Вони прийшли всією великою родиною: чоловікова сестра з дітьми, мама й тато, менший брат, бабця й дідусь. Сіли за стіл й одразу почали смакувати моїми стравами. За пів годинки мої столи спустошали. Але я не розгубилася, почала доносити решту страв з холодильника. Через годинку вони й те з’їли. А десерт я запакувала їм з собою додому.

Вони щиро подякували мені за смачні страви й гарну гостинну. Я задоволена, що вони все з’їли, значить їм смакувало. Через тиждень я дізнаюся від своєї співробітниці іншу версію моєї гостинності. Вона сусідка моєї свекрухи. І та їй розказала, що я їх годувала одною зеленню, начебто більше нічого не було у домі. Мене це так обурило.

Адже на столі було стільки різних страв, а вона побачила одну лише зелень у салатах.

О це так роби добро людям, старайся, а вони це не цінять. Я була неприємно здивована такій інформації.

Тепер, як вони приходять до мене у гості я ставлю один чай з печивом. Вони не варті, того, щоб я їм щось готувала. Я краще чоловікові буду готувати, а вони обійдуться. Не вміють цінувати, те що для них роблять. В очі кажуть, як все смачно, а потім обговорюють, що нічого було їсти. Якби я не старалася, все одно запам’ятають одну зелень на столі.

КІНЕЦЬ.