Я зайшов на кухню, щоб набрати води, але ніби потрапив в приміщення, в якому ніколи не був.

Ця жінка змінила все. Навіть прибрала улюблене мамине горнятко, яке для неї вручну розмалювали онучки.

Мені стало дивно, чому тато мовчить. Невже його не турбує, що оскверняється пам’ять про його дружину?

Три роки тому ми провели в останню путь найкращу маму у світі. Вона була найдобріша і найчуттєвіша.

Ми з сестрою навіть після того, як вилетіли з батьківського гнізда, бігли на її борщ і вареники зі шкварками. Її пиріжки були найкращими, а особливо з пареним молоком, яке батьки купляли у старенької бабусі на сусідній вулиці.

Мама і для нас з сестрою і для тата, була всім. Тому її раптовий відхід, став для нас потрясінням.

І я і Богданка часто провідували батька.

На мамі тримався і дім і грядки. Тато допомагав, але всім керувала мама.

Після її відходу татові довелось як малій дитині всьому вчитися. Найважче було з технікою, а особливо з пральною машинкою розібратися.

Але нічого, з нашою допомогою він впорався.

Ми також зраділи і коли дізналися, що дочка бабуся Олі, недалекої сусідки, яка була розлучена і жила в місті, інколи приходила до тата, щоб розділити його сум.

Тітка Юля готувала їсти, інколи допомагала йому з прибиранням. І якось так по тихеньку, вона заполонила його життя.

Ми з сестрою раділи, що тато знову почав жити, але якось цієї жінки в його житті стало забагато.

А одного разу коли ми з сестрою були в тата, він повідомив, що тітка Юля буде жити з ним.

Нас це насторожило. Але раз тато так хоче, то ми прийняли його волю.

Ми вже за нього не хвилювалися, бо знали, що тато в надійних руках.

Тато вже більше року живе в домі, який вони будували з мамою, з цією Юлею.

За той рік ми з ним віддалилися. Тато вже нам не телефонував, не питав поради. На наші з сестрою дзвінки також відповідав досить стримано, а самі розмови тривали не більше хвилини.

В гості нас тато не гукав, що також було дивно.

А в неділю був день, коли ми мали приїхати в село, піти на службу, а після і на кладовище, щоб запалити свічку в день коли не стало матері.

І я і сестра приїхали зі своїми сім’ями. Ми планували все зробити, як годиться. Але на самому порозі ми зрозуміли, що все піде не за планом.

Тато нас зустрів і доволі радісний. Вони з Юлею сиділи на тирасі і пили каву.

Ми взяли з багажного відділення продукти, які купили в місті і понесли їх на кухню.

І я і Наталя були здивовані. За рік часу, поки ця Юля живе з батьком, вона все змінила. На стіні у вітальні не було їх спільного з мамою портрета, а на кухні все так змінилося, що я не розумів, де стоять горнятка.

Мама дуже любила, щоб кожна річ мала своє місце. В Юлі ж все було розкидано. Вона повна протилежність мами.

Я не скажу, що в хаті був бардак, але так, як любила мама не було.

А після на подвір’я під’їхала ще одна автівка з якої вийшла дочка Юлі і її два внуки.

Наш тато обіймав їх так ніжно, як колись обіймав своїх онуків. Тільки тепер він до них охолов.

На службу в церкву тато не пішов, а ось на кладовище вирішив таки піти. Мабуть, було перед нами не зручно. Юля ж в цей час з дочкою накривала на стіл. Ми хотіли згадати за трапезою маму, яка вона була чудова, але і тато і ця Юля всяко змінювали тему.

Вийшло так, що замість дня, коли ми мали згадати маму, ми просто слухали, як дочка Юлі провела час в сонячній Італії і яку вона планує купити автівку.

Я не знаю що робиться з татом. З одного боку він щасливий, але з іншого він просто забув про маму, ніби її ніколи й не було в його житті, а біля неї і нас з сестрою.

Як нам жити? Чи варто підіймати розмову з татом про те, що так не робиться і пам’ять про маму повинна залишатися при любих обставинах…?

Джерело