– В нас нема грошей, щоб Златку на танці записати, а вона так хоче, – почала жалітися мені невістка, коли ми зустрілися всі разом в місті.

Я, як бабуся, не могла це слухати, тому витягла 2 000 і вклала в руку Ярині.

– Тримай, це за перший місяць, а дальше я буду тобі на карту висилати. Минуло два місяці і приходжу я до дітей “на каву”, а в них, в лютому, салат зі свіжої капусти, огірків і помідорів.

– Ярино, то виходить, у вас гроші є? – повторила я, роздивляючись той салат на столі.

– Ми з дідом такого собі дозволити не можемо. Огірки, помідори, капуста – взимку!

Дороге задоволення. А коли я тобі хотіла банки з квашеними огірками дати, ти носом крутнула, сказала, що таке не їсте. Олів’є вам не в моді. А це що? Дуже корисне? Бійся Бога, Ярино!

Ярина зітхнула, перезирнулася з Артемом. Він, як завжди, мовчав. Вічно на роботі, вічно втомлений, слова не витягнеш.

– Мама, ну то ж інколи можна, – пробубоніла невістка.

– Я просто скучила за свіжими овочами.

– Скучила? – здивувалася я.

– А я, виходить, скучити не можу? Ми з дідом якось викручуємося, на базарі навіть не дивимося в той бік, де огірки по двісті гривень лежать. А ви – раз, і купили. А доньці на танці грошей нема!

Ярина одразу скривилася, ніби я щось образливе сказала.

– Ну мамо, не перебільшуйте. Ми ж не кожен день таке їмо.

– Але ж і не кожен день на танці дитині гроші є, правда? – не вгомонювалася я.

– Ви тоді мені так жалілися, що ну просто біда! Витрати шалені, комуналка дорога, продукти ростуть, а дитині на гурток нема з чого дати. То чому ж на салатики гроші знайшлися?

Ярина нервово відсунула тарілку, поклала руки на стіл.

– Мам, ну що ви починаєте? Ви ж самі захотіли допомогти!

– Захотіла, бо шкода мені Злату. Одна дитина, а ви навіть не можете їй гурток оплатити, хоча двоє працюєте! То я з дідом з нашої копійчаної пенсії її розвиваю, поки ви живете на широку ногу! – Я подивилася на її руки й зітхнула. – Манікюрчик новий, бачу?

Ярина автоматично стиснула пальці, але було пізно. Нігті блищали, доглянуті, яскраві.

– Ну а що тут такого? Це ж не розкіш! – спробувала вона виправдатися.

– Та невже? Скільки коштує та не розкіш?

– Мам, ну я ж жінка, мені треба доглядати за собою, – вже зовсім не впевнено мовила невістка.

– А Злата дитина, їй треба розвиватися! – не вгавала я. – А ти замість того, щоб їй ті гроші дати, нігті свої фарбуєш?

Артем нарешті подав голос:

– Мамо, може, вистачить?

Я глянула на нього й ще більше розізлилася.

– Ага, значить, мовчати я маю? Це я гроші даю на внучку, а не на твою жінку! То як мені мовчати, якщо вони не туди йдуть?

Ярина аж почервоніла, але сперечатися більше не хотіла.

– Мам, ну невже ви думаєте, що ми такі погані батьки?

– Думаю, що погано розставляєте пріоритети! Дитина має бути на першому місці. А у вас, схоже, нігті, салати й мода на все підряд.

Ярина вставала з-за столу.

– І куди це ти?

– Помити руки.

– А вії теж підмити? Бо, дивлюся, теж нові?

Вона скривилася, але промовчала.

– Знову тисяч півтори, правда? – не вгамовувалася я. – Ото ж! А Златі на танці нема!

Ярина підійшла до мийки, але руки так і не помила, просто стояла, дивлячись у вікно.

– Артеме, ти чого мовчиш? – звернулася я до сина.

Він тяжко зітхнув.

– Мам, ну що я маю сказати? Ви ж самі все знаєте.

– То скажи хоч щось! Ти чоловік у домі чи що? Як ти дозволяєш так гроші викидати?

– Мамо, це не зовсім так…

– А як? – перебила я. – Поясни мені!

Він потер обличчя, але відповіді не знайшов.

– Ось бачиш? – звернулася я до Ярини. – Не знає він, бо й сам розуміє, що я права!

Ярина розвернулася до мене.

– То що ви пропонуєте?

Я взяла свою сумку, щоб збиратися.

– Пропоную економити там, де треба. Дитина – головне. А решта – дурниці.

А тепер, любі читачі, скажіть, як бути? Залишити все, як є, і платити за внучку далі? Чи поставити сина з невісткою перед фактом, що вони самі мають думати, як розвивати свою дитину? Якби це була ваша сім’я – що б ви зробили?

Джерело