Коли мій син одружився, я була у нестямі від щастя. Ми, як батьки, дали йому все, про що мріяли. Хорошу освіту, виховання, моральні цінності. Він виріс нормальним хлопцем, фізично розвиненим і досить розумним, щоб згодом зуміти переїхати до США.

Там він тепер живе і працює, разом із моєю невісткою. Звісно, іноді бувають моменти, коли стає дуже складно без нього, але я завжди впевнена в його безпеці та особистому комфорті. Та й перспективи теж гідні. В нас програмісти теж заробляють чимало, але з Америкою не порівняти.

Мій син, коли ми розмовляємо відеозв’язком, часто розповідає мені, що той досвід, який йому вдалося отримати за океаном, ніяк не можна порівняти з можливостями в нашій країні та навіть у Європі. Крім того, моя невістка теж знайшла своє покликання на чужині.

Вона стала там дизайнером і досить успішним. Крім того, вона мріяла про переїзд навіть більше, ніж мій син. Завжди прагнула за кордон. Коли діти потішили мене новиною про приїзд, я кілька днів ходила просто сама не своя. Усе уявляла, як ми всі зустрінемося, обіймемося.

Будемо ділитися новинами й обговорювати, як у кого йдуть справи. Такі приємні клопоти і передчуття чогось хорошого, але, на жаль, на призначену дату син із невісткою не встигли. Синові в останній момент на голову звалився якийсь важливий проєкт, і їм довелося залишитися.

Приїхали вони пізніше, якраз під день народження невістки, що трохи сплутало мені всі карти. Попередньо син зняв дуже непогану квартиру в центрі нашого міста. Я говорила йому, що він чинить нерозумно.

В нас би всі помістилися без проблем, але він відповів, що вони тепер сім’я і їм буде некомфортно, якщо ми з батьком житимемо за стінкою. Крім того, йому часто потрібно буде сидіти за ноутбуком, тож шум його відволікатиме. Що ж, тут я з ним погодилася, бо люблю вмикати музику, щоб не було нудно.

Але це був лише початок. Що далі, то більш дивовижними стали для мене зміни в характері моїх “американців”. У призначений день ми з чоловіком, ошатні і з подарунком, прийшли в гості до сина. Попри те що самі вони заселилися за день до цього, їхня квартира була вже майже повністю обжита.

І дуже добре прибрана, але мене вразило інше. У своє власне свято невістка мала зовсім не ошатний вигляд. Я навіть більше вам скажу: я такою “домашньою” її взагалі ніколи не бачила. Халат, мінімум макіяжу і тільки безглузда посмішка.

Потім син пояснив мені, що в Штатах люди зовсім інакше ставляться до власного зовнішнього вигляду і абсолютно не переймаються з цього приводу. Бачили б ви очі мами невістки того дня… Далі, коли ми вручали подарунки, діти, як ужалені, почали крутити носом.

Вибачилися за те, що самі забули нас попередити: подарунків не треба. Можна було обійтися і привітаннями або, на крайній випадок, листівкою. З іншого боку, що справді можна було б принести, так це їжу з собою. По одній страві на брата. Виявилося, син щось говорив, що гуляємо в складчину.

Але я тоді не звернула на це уваги, подумала, це він так жартує. Виявилося – не жарт. У нас так на роботі відзначали іноді, щоб не готувати нічого і не витрачатися. Але це робота… З іншого боку, син зателефонував у службу доставки і таким чином врятував становище.

З того моменту я вирішила поспостерігати за своїм сином і невісткою трохи пильніше. Уже було зрозуміло, що за чотири роки, що їх не було, вони досить сильно змінили свої звички. Родинні зв’язки більше не допомагали їх розуміти. Ось мені й стало цікаво, що ще нового в характері в них з’явилося.

Так чи інакше, син для мене завжди залишиться моєю дитиною, але як для бабусі, мені хотілося дізнатися, якими будуть мої онуки в плані характеру. Вони ж точно переймуть усі звички людей тієї культури і я це прекрасно розумію. Син, сміючись, розповідаві, як швидко його дружина “перевзулася”.

Причому, перевзулася буквально. Багато хто знає, що американці не знімають взуття, коли заходять додому. Відбувається це тому, що дороги і тротуари в США миють спеціальними шампунями, тож вони в них дуже чисті – не те, що в наших. І мій син теж хотів спробувати так жити, як у кіно.

Але його дружина суворо заборонила це робити. Хвилювалася за чистоту речей і не могла себе змусити так ходити. Ще їх дуже здивував той момент, що, куди б вони не пішли, у будь-якому кафе чи ресторані людям завжди пропонують величезні порції їжі.

І не так, що ось вам 90 % гарніру і трошки м’яса або морепродуктів. У США їжі не шкодують ніде і ніякої. Тому, щоб не погладшати, нашому братові потрібно мати величезну силу волі. Хто ж не зірветься від такого достатку, але діти вирішили цю проблему по-своєму.

Вони часто замовляють одну страву на двох і наїдаються досхочу навіть такою відносно маленькою порцією. І начхати, що подумають товстуни, які їх оточують. Вони тут не місцеві. Розповідали, що не можна просто почати говорити з іншою людиною на вулиці. Особливо протилежної статі.

Це в нас усі ходять, як у себе вдома, а от у них до особистого простору ставляться дуже педантично. Навіть можуть до суду подати, за домагання. Як тоді взагалі знайомитися? І квіти дарувати дівчатам особисто тут теж не прийнято. Ідеально, коли гарний букет принесе кур’єр і передасть в руки.

Трохи дивно, як на мене, хіба ні? Загалом, наші світи досить багато в чому різняться. Родинні зв’язки не допомагають бути на одній хвилі. Західні звички все одно так чи інакше поширюються по всьому світу. Я не проти. Єдине, повернувшись додому, я трохи здивувалася цьому “бенкету в складчину”.

Адже справді: готувати багато не треба, кожен візьме те, що йому до вподоби. І навіть замовляти їжу в ресторані не доведеться. Щось у цьому є, якщо подумати, але наші традиції навряд чи дадуть такій звичці зелене світло. Ні, у нас усе зовсім по-іншому!

КІНЕЦЬ.