– Не можу повірити, так тобі і сказала? – Анна не йняла віри, що таке буває, коли сусідка Стефа розповідала їй, як невістка її практично з дому виставила.

– Ну так, прямо мені і сказала – мамо, я завтра на роботу, тому і ви збирайтеся. Саму вдома я вас не залишу, – каже. А я вже не витримала і нагадала їй, що це не її дім, а мого сина.

– Я – його дружина, і відколи ми одружені, я господиня дому, – зухвало заявила невістка. – Мені нічого не залишалося, як зібратися і їхати додому, хоча я планувала ще кілька днів побути в місті. Син мовчав, наче це його і не стосувалося. А мені так прикро було, що словами не передати. Я ж навіть не з пустими руками до них приїхала. Набрала дві сумки домашніх продуктів, щоб мене не картали, що я їх об’їдаю, а тут таке.

– Але ж ти сама казала, що Лариса ніколи не вирізнялася гостинністю, то чого тепер дивуєшся? Стефо, то час такий, люди іншими стали, – Анна як могла розраджувала літню сусідку.

– До чого тут час? Ми зараз краще живемо, а колись всі на купу разом тіснилися в одній хаті. Я в невістках була, жила біля свекрухи, і ніколи їй не перечила, робила все, як вона казала, – Стефа так себе розжаліла, що аж вспланула. – От ніколи не думала, що доживу до такого, що син мене з хати випхає.

Анна і співчувала сусідці, і одночасно картала її. Бо ж нема чого зараз надовго в гості їздити, так на день – і додому, у кожного своє життя.

Але Стефа міркувала інакше. Валерій – її єдиний син, одружився пізно, коли вона вже надію втратила, тому дуже цьому раділа. Але як познайомилася з невісткою, то зрозуміла, що просто не буде – Лариса відразу показала свій характер.

Валерій став їздити на заробітки, бо хотів квартиру купити, але це недешева покупка, і йому ніяк не вдавалося назбирати необхідну суму. Тоді мама продала частину городу, бо сама вже була господинею на обійстю після того як не стало свекрів і чоловіка. Гроші з продажу вона віддала сину, щоб той швидше міг здійснити свою мрію.

В місто Стефанія їздила не часто, але якщо вибиралася, то вже на кілька днів, щоб за одним разом всі справи вирішити. Такі візити завжди закінчувалися не дуже приємно, бо невістка на свекруху вовком дивилася, але цього разу це вже перейшло усякі рамки. Стефі треба було ще в пенсійний зайти, кілька питань зʼясувати, і нічого б не сталося, якби невістка їй запасний ключ дала, вона ж не чужа людина.

Але Лариса вникати в проблеми свекрухи не захотіла. Вона вирішила, що її не буде вдома, отже і гостям у неї нема що робити.

Поїхала Стефа додому першим автобусом, невістка навіть сніданок їй не запропонувала. По дорозі думала собі, яке життя несправедливе, вона ж у сина вклала всі сили, всю надію на нього покладала, а він одружився, і мама стала йому непотрібною.

Щойно приїхала додому, аж легше стало, в своїй хаті і стіни заспокоюють. Але як тільки побачила сусідку, то не втрималася і почала їй скаржитися як негарно з нею діти повелися.

– Стефо, це життя, воно не стоїть на місці. Ми були потрібні дітям, коли вони малими були. Все, свою місію ми виконали. Тепер наші діти погрузили в своїх клопотах, може, як ти кажеш, вони і краще зараз живуть ніж ми колись, але повір, що у них і проблем більше.

– То що, Анно, тепер робити? – здивовано запитала Стефа.

– Те, що ти й дотепер робила – жити своїм життям. Маєш город, курей, хату – то й займайся своїми звичними справами і дякуй Богу за кожний день. А як дітям ти будеш потрібна – повір, вони самі дадуть про себе знати,

Після розмови з Анною Стефа трохи відлягло, але десь в глибині душі все одно було прикро. Ну як так можна – рідну маму з хати виперти?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Джерело