Віка завжди мріяла жити в місті. Так і сталось, адже коханuй її жив сам у трикімнатній квартирі. Щоправда, лише через декілька місяців вона дізналась, що житло належить не йому.

З Вікторією ми познайомились в громадському транспорті. Ще тоді розговорились, жінка здалась мені цікавим співрозмовником, тому ми і обмінялись контактами, а потім і взагалі здружилися. Все, що я на той момент знала про її життя це те, що вона мала двох діток, виховувала їх сама, оскільки із чоловіком розлучилася.

І син, і дочка доволі дорослі, тому одного вечора вона й навідалась до мене в гості із ночівлею, залишивши їх самих. От саме тоді я й дізналась багато нового про подругу.

Народилась Віка в маленькому селі. Тож завжди хотіла переїхати до великого міста. Коли вступила до університету, то пообіцяла собі, що тут і залишиться. Так, звичайно, батьків їздила провідувати, але не довше ніж на 2 дні там затримувалась. На третьому курсі навчання вона зустріла Антона. Трохи поспілкувавшись, вона дізналась, що у хлопця власна величезна квартира, а потім і прийшла до нього із новиною про свою вагітність.

Лише згодом виявилось, що Антон просто недоговорив. Квартира була не його, а його батьків, які просто їздили у відрядження. Та виходу на той момент вже не було. Тому пара подала заяву на одруження і Віка переїхала до свого нареченого.

Згодом Вікторія народила ще одну дитину. Свекруха із свекром їздили на заробітки та назбирали грошей на невеличку квартиру для дітей. Там вони й оселилися. Моя подруга була неймовірно щасливою, що має власний куток, та скоро радіти причин майже не було. Спочатку Антон просто дивно себе поводив, а потім і взагалі пішов із сім’ї до іншої жінки. Квартиру залишив нам замість виплати аліментів.

Минуло з того часу багато років, із житла своїх батьків Віка облаштувала дачу. Та приїжджала туди рідко, адже просто не було часу. Якось від сусідів вона дізналась, що там живе якийсь чоловік. Коли приїхала перевірити, то застала колишнього чоловіка. Виявилось, молода коханка обібрала його до нитки і тепер він просто не має, куди йти.

Жінка зітхнула, але дозволила Антону там залишитись, нехай облаштовується, не на  вулиці ж спати. Надіється, що чоловік хоча б оцінить такий жест доброї волі.

КІНЕЦЬ.