В мене тоді якраз був день народження, 45 років. Чоловік сказав, що йде від мене до іншої, вона набагато молодша, гарна, не працює на двох роботах і не має дітей, за якими бігає з ранку до вечора. Я тоді зрозуміла вперше, що коїлося в моїй сім’ї всі ці роки

 

Так вийшло, що я вважала себе ще молодою жінкою до зовсім недавнього часу.

Але зараз у свої вже немолоді 47 років в відображенні дзеркала я бачу жінку у серйозному віці, яка дуже втомлена своїм життям, постаріла та помарніла, як на свій вік.

Ось що значить присвятити себе лише дітям, які виросли і роз’їхалися з дому, а чоловік пішов до іншої, просто проміняв тебе на неї.

І хто винен в моїй долі? Чому саме так мало скластися моє життя, адже в такому віці хіба щось можна змінити?

Почну з того, що я вийшла заміж дуже рано.

Запрошені гості на весілля відразу здогадалися, що це шлюб відбувається тому, що я вже чекаю дитину і зовсім скоро стану молодою щасливою мамою немовляти.

А що приховувати тут було?

Я дізналася, що чекаю дитя, і батько дитини відразу зробив мені пропозицію.

Згодом у нас народився син і всі домашні турботи, і догляд за дитиною лягли повністю на мої плечі.

Така ситуація як у нас спостерігається зараз в багатьох інших сім’ях.

Тоді мені було дуже прикро, що чоловік віддалився від нас, ми постійно були вдома, а він жив собі своїм життям поза ним, йому так було зручно, адже одружений насправді, але зовсім вільний у своїх діях та житті, таке враження, що жив зовсім окремо від нас.

Мені доводилося день у день прати пелюшки, одній сидіти вдома, няньчитися з дитиною і ще догоджати чоловікові ввечері, коли він приходив втомлений з роботи і любив смачно поїсти, а я крутилася навколо нього, як пташка.

А вже незабаром я дізналася, що чекаю вже другу дитину.

Чоловік мій дуже засмутився через це, ми навіть посперичалися в той вечір, а Тарас пішов з дому.

Згодом він прийняв цю новину, як належне і все стало на свої місця, наче.

У нас згодом народилася дочка, і моє життя перетворилося на цілодобову роботу без відпочинку.

Я всю себе присвятила вихованню маленьких наших дітей і тому, що бігала та заспокоювала свого чоловіка, бо він приходив з роботи без настрою, скаржився, що його не цінував начальник на роботі.

25 років пролетіли як один день, але дуже насичений і важкий для мене, як для жінки, яка має сім’ю. Якщо зараз сісти і згадати в двох словах, що сталося за весь цей час, то історія вийде з сумним кінцем.

Я буквально сама, хоча це було непросто, поставила своїх сина та дочку на ноги, адже щохвилини була поруч з ними.

Сама бігала і відводила їх у садок, а потім в школу.

Я дуже хотіла, щоб вони виросли освіченими людьми, тому мої діти ходили в різні наукові та спортивні гуртки.

Зрозуміло, що для цього потрібні були хороші гроші, яких нам з чоловіком вічно не вистачало.

Тому на додаток до всього я працювала на двох роботах, одна була основна, а інша – підробіток, щоб усе дати дітям, щоб забезпечити їх не гірше, ніж у людей.

Допомогла дітям здобути вищу освіту і влаштуватися на хорошу роботу. Дякуючи мені життя у них склалося непогано.

Всі ці роки я кожного ранку прокидалася першою за усіх з будинку, усім готувала смачні сніданки, старалася догодити кожному, бо знала смаки усіх своїх найрідніших людей, я всю себе присвятила сім’ї та дітям, щоб вдома завжди був затишок і добробут.

А в знак подяки нічого не отримала: син виїхав за кордон і живе й досі там, повертатися навіть не збирається, як я бачу, а дочка – вийшла заміж і сидить зараз в декреті.

Тарасові я теж стала не потрібна. Як тільки ми відзначили моє 45-річчя, він просто пішов до іншої, вона була набагато молодшою за мене.

Після того, ось я уже 2 роки я живу зовсім одна: чоловік так і не повернувся до мене, там у нього нова сім’я, а діти зрідка телефонують мені на декілька слів, механічно запитують, як у мене справи, як моє життя і швидко кидають телефон, навіть не вислухавши до кінця.

І часом мені здається, що їм це зовсім не цікаво, моє життя давно втратило сенс для них, їм до мене зовсім байдуже, вони вже живуть просто своїм власним життям.

Багато моїх знайомих і колеги по роботі кажуть, що доля дає мені другий шанс, я маю його використати і пожити тільки для себе.

Але я настільки звикла присвячувати своє життя іншим, що навіть й уявити не можу, як це – жити лише для самої себе.

За ці два роки самотності я багато чого зрозуміла: не варто мені було раніше так безпробудно гарувати на роботі, бігати та догоджати з ранку до вечора чоловікові та дітям. Хіба вони оцінили це? Що я від цього отримала?

Синові й дочці мати тепер і зовсім не потрібна. У них своє молоде та самостійне життя, в якому вже давно немає місця для матері.

А своєму чоловікові, зараз це добре розумію, я не приділяла достатньо часу відтоді, як почала працювати на двох роботах, я була дуже втомленою, настрою зовсім не було, вдома я працювала, майже, до світанку, залишаючи пару годин на сон.

Ось він і пішов від мене, проміняв на іншу, молодшу, без обов’язків і втоми в очах. А в дзеркало мені навіть страшно глянути на себе, там дивиться на мене зовсім інша жінка, не схожа на мене колишню.

Що тепер мені робити? Як повернути чоловіка і сім’ю? Це так важливо для мене.

КІНЕЦЬ.